Тайные закоулки памяти... глава 23

    От, роз’ятрив свою пам'ять спогадами про своїх чудових, чуйних лікарів-рятувальників. Поплакався в жилетку своїм майбутнім читачам, порівнявши минуле та сучасне становище медицини і “чуйність” сімейних лікарів до доживаючих свій вік пенсіонерів, але при цьому, треба чесно підкреслити – це не відноситься до всієї армії лікарів. А з глибоких підвалів пам’яті почали виринати несподівані, майже забуті факти – живим свідком яких я опинився. Мабуть це    з-за нинішньої, тривожної, лякаючої обстановки в світі через захворювання, епідемії, пандемії і почали шебуршитися в моїй голові ці паскудні спогади. Опинившись ще зовсім молодим хлопцем в незвичному, для мене, світі Кизилкумської пустелі, почав з подивом та зацікавленістю знайомитися з абсолютно новим життям навколо мене. Жадібно запам’ятовував нові знання про землю, на якій тепер вимушений був жити, про людей, з якими мене тоді звела доля, та й про хвороби, з якими повинен тепер боротися в зв’язку з роботою пілота, яка пов’язана з обслуговування медпрацівників і порятунком хворих! Але які знання про хвороби були в мене на той час? Як і у всіх – щось про дитячі хвороби, щось про застуди у дорослих та деякі знання почерпнуті з творів класиків – А.П. Чехова, Джека Лондона та інших.
Зато отут, в пустелі зустрічав людей без рук або зі спотвореним лицем, без носу та повік, наслідки захворювань на лепру (проказу)! При активній, заразній стадії цієї хвороби – хворі знаходяться в спецтаборах за колючим дротом під озброєною охороною. Тоді як, вже не заразні (але спотворені хворобою), можуть навіть працювати в народному господарстві. Згадую зараз шок, коли мій командир, щоб пошуткувати наді мною, перед першою посадкою на аеродромі Каска-кулан, попередив: “Тебе зараз зустріне поштарка, дивись не закохайся, ми її звемо – каска-куланською красунею!” Кілька днів відходив від побаченого – молода казашка вся зурочена лепрою (проказою), без носа і повік, без лівої руки. Але з часом призвичаївся, втягся в звичний ритм польотів, а згодом дізнався – в Кизилкумській пустелі, в районі селища Новоказалінськ, по статистиці, знаходиться епіцентр майже всіх страшних хвороб (чуми, прокази, холери, сифілісу) в СРСР! В той далекий, радянський час, отакі, вражаючі мене знання отримати офіційно було неможливо (все було засекречено). Ці знання опинялися в моїй голові, в пам’яті, дякуючи відвертим розповідям наших високопоставлених пасажирів, які прилітали в наші краї, щоб науково дослідити зміни, як самого Аральського моря, так і Приаральського регіону.



Так підсумовуючи чесні, відверті (тет а тет) розповіді цих вчених, та оприлюднені зараз таємні архіви спецлабораторій, я зараз знаю і надрукував про це в своїх оповіданнях, як здійснювалися таємні досліди радянських вчених із бактеріологічною зброєю над засудженими до страти жінками, а також над мирним населенням Приаралля, розпилюючи з вертольотів спори сибірки, чуми, холери!
О-ох, в яку неприємність вляпалося людство в наш час! Всі ЗМІ, телебачення, Інтернет обговорюють, аналізують, прогнозують ситуацію в світі, яка створилася з-за стрімкого розповсюдження клятого віруса – COVID-19. Ця напасть, почавши свій вбивчий шлях в китайському Ухані, дуже швидко, дякуючи комунікабельності сьогодення, стала захоплювати всі країни земної кулі. На боротьбу з цим вірусом залучені найкращі вірусологи, всі найбільші лабораторії світу. Але насторожує те, що досі нема ясної відповіді на питання: “Відкіля і так несподівано з’явився цей вірус? Може це необережні експерименти з виготовлення бактеріологічної зброї ?” 
От нема віри до іншої версії появи цього страшного віруса – від використання в їжу кажанів або змій. Така їжа є звичайною для східних країн вже сотні років, але такої пандемії від цього ми не знаємо. Тому так пригнічує душу свідомість невблаганного наближення повного краху нашої домівки – такої чудової планети, як Земля. Що особливо прикро, всі чудово відають про першопричини цього, ЗМІ постійно про це віщують: “Головним руйнівником нашої планети є ми – тимчасові її квартиранти, яких вона терпить, годує, зігріває…” І при цьому продовжуються радіоактивні викиди в атмосферу, тотальне забруднення морів, океанів, річок, вирубка лісів та знищення захисного озонового шару атмосфери.
Зараз вже помітна зміна клімату – спекотне жарке та сухе літо, безсніжні, з відлигою та дощами зими. Середина грудня, снігу нема, а синоптики прогнозують – будемо зустрічати Новий рік з дощиком. І от, сидячи, “дякуючи карантину”, вдома, змушені зоставатися в ізоляції, спілкуючись з рідними та друзями тільки-но за допомоги Інтернету, мимоволі пірнаєш у спомини.
В пам’яті виникають яскраві картини з минулого, епізод за епізодом з прожитого життя, наповненого яскравими але не завжди позитивними подіями. Важко зрозуміти, відкіля виникають такі асоціації, зв’язки, пов’язані з окремими подіями, фактами, речами чи явищами, відображеними в свідомості індивіда і закріплених в пам’яті, слідом за одною подією, в голові людини, безпідставно, виникає інша.
Але хочу зауважити – спомини, які виникають в моїй голові, майже завжди позитивні, світлі, згадавши які, так не хочеться виходити з них та повертатися в таке негативне сьогодення. І лише іноді, коли просто необхідно, захворівши літературною працею, згадати та описати якісь чорні, негативні сторінки свого життєвого шляху, виловлюєш та витягаєш з підвалів своєї пам’яті щось неприємне, але таке потрібне на даний момент. А потім з полегшенням намагаєшся забути про все негативне в своєму житті, закінчивши описувати всі ті негативи.




От і зараз, сиджу біля вікна, з тугою поглядаю на поодиноких перехожих – люди зігнувшись від пронизливого, холодного вітру, підтюпцем пробігають, хто в рідний теплий дім, хто до зупинки автобуса. В зв’язку з пандемією, просто гуляючих людей – нема, всі вимушені сидіти по своїм домашнім камерам – тоскно! А душа вимагає краси і здоровий глузд підказує, що не зважаючи на чорну смугу сьогодення, оточуючий нас світ – чудовий! Потрібно лише набратися терпіння і вірити – ми ще побачимо красу оточуючого нас світу!
А зараз, несподівано, пам'ять виплескує згадку про таку далеку вже травневу ніч 1965-го року. Я, озброєний допотопною двостволкою, несу караул на нашому учбовому аеродромі в Градиську, лежачи на високій скирті, нещодавно накошеної на льотному полі трави. Перед очима чорне небо з мільйонами яскравих зірок! В голові народжуються фантастичні сюжети, народжені безмежним світом Всесвіту! Поряд з аеродромом зараз буйно, пишно розквітлий колгоспний садок і розквітлі яблуні, груші, вишні наситили повітря густим, запашистим духом! Намагаюся якомога глибше вдихнути цей густий, неймовірно смачний та цілющий, запашистий дух, який буквально наповнює силою кожну клітину мого тіла! Та ще якщо додати до цього неймовірні трелі солов’їв, то можна зрозуміти, чому я, незважаючи на те, що вже минуло, без малого, 60-т років, з такою тугою згадую ті молоді літа! От такі миттєвості в моєму житті і змогли показати мені всю красу оточуючого світу!
Та все ж не тільки молоді роки та вигравання гормонів в молодому тілі допомагають бачити красу світу. З яким острахом та незгодою сприйняв випавши на мою долю направлення для роботи в Кизилкумській пустелі. Складно було призвичаїтися до спеки, складностям побуту, до не завжди якісної їжі, але вже через кілька місяців, ранньою весною, потрапляючи в далекі аули, дивувався неймовірною красою пустелі, позбавленої життя взимку. Вся вона вкривалася яскравим різноцвіттям диких тюльпанів, маків, повітря наповнювалося п’янким ароматом квітів, незупинним співом птахів!
Але найбільшим потрясінням для мене стало весіннє відрядження в гори поблизу Чимкенту. Коли ми долетіли до того аулу, закритому з трьох сторін горами, були вражені картиною під крилом літака – суцільний різнокольоровий килим з диких квітів! В подальшому, виконуючи сільгосп роботи, намагалися рулити по своїм слідам, щоб не нищити таку красу. Все підгір’я було розцвічене дикими тюльпанами різних кольорів, а де-не-де плями яскраво-червоних маків! В вільні хвилини бігав на схили гір збирати гриби, яких було незміряно, а кухарки готували нам їх, їли до схочу! Отакі яскраві спомини не дають мені забути про красу світу! Після закінчення праці, перед вильотом, весь літак заповнили квітами, щоб привітати жінок Кзил-ординського аеропорта з 8-м березня!

Copyright:ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ      - 2022-й рік
переклад українською мовою     - 2025-й рік