Ода старости

Вольный перевод с украинского.
Татьяна Столяренко - Малярчук.


Не лякай мене іклами, старість,
Не даруй мені з марева сни,
Так буває – із чорної хмари
Проливається дощ рятивний.
Не кажи, що веселки яскраві
Залишились в минулих  роках ,
Так буває – з осінніх галявин
Нам співає замріяний птах.
Переймаєшся, старість, даремно,
Насилаєш безсоння нічне,
Так складається – юність буремна
Промайнула,
              і ти промайнеш...
Залишаюся я молодою,
Бо і досі на світі живу,
Не чекаючи серцю покою,
Не шукаючи сонну траву.
Не будую ні муру, ні тину
Між онуками й поміж дітьми,
Вибачаю і зраду й провину,
Й поцілунок зі смаком зими.
Чорнобривці візьму в оберемок,
Зустрічаючи зрілі роки –
Ти живи собі, старість, окремо,
Не зустрінуться наші шляхи...


Старость! Стала колючей и вздорной,
Всё химеры во сне ты плетёшь.
Так бывает – из тучи, из чёрной
Вдруг прольётся спасительный дождь.

Не тверди, что все радуги мира
Остаются в прошедших годах.
Так бывает: средь будней тоскливых
Солнца лучик сверкнёт в облаках.

Беспокоишься, старость, напрасно.
Посылаешь бессонницу вновь.
Юность бурной была и прекрасной,
Но прошла. Ты пройдешь – и не спорь.

Остаюсь до сих пор молодою
Потому, что на свете живу.
Моё сердце не ищет покоя,
И не ищет забвенье-траву.

Я не строю преграды, заборы,
Между внуками, между детьми.
Всем прощаю обиды и ссоры,
Поцелуи со вкусом зимы.

Васильков соберу я букетик.
С ними зрелые встречу года.
Пусть живёт где-то старость на свете.
Но нам вместе не быть никогда!

25.12.2021
Иерусалим