Дране Вухо Куций Хв ст

Є така казка — як коти і собаки випросили у бога хліб для людей. І наказав бог людям годувати і захищати котів і собак. Але мабуть не всі люди ту казку знають, а може і знають, та не дуже вірять.
Дране Вухо ховався від злих людей, та хлопців з рогатками у великому приміщенні, яке почали будувати, а потім забули. Наприкінці літа він залишився покинутим. Родина, яка зібрала його з притулку переїзжала у міську квартиру і вирішила котика не брати, щоб він меблі пазурами не псував. Не сказати, що жилося йому в тій родині добре, але годували, пестили, навіть вітаміни давали. Діти трохі йому набридали, то вдягали на нього якесь вбрання і реготали, поки він здирав з себе штанці та светрик, то замотували його, як немовля і возили у ляльковому візочку. Літо скінчилося, діти награлися і кіт став їм не потрібен. Попереду зима, морози і голоднеча. Дране Вухо спав  на купі якогось лохміття, що залишили будівельники,  і хотілося йому не прокидатися ніколи.
Голоднеча  і якісь незрозумілі звуки розбудили Дране Вухо. Він побачів, як щось схоже на пацюка куйовдиться неподалік,  та ще й тоненько пищить. Пацючок з'явився дуже доречно. Тихесенько, щоб  не злякати здобич,  Дране Вухо почав підкрадатися до пацюка. І коли він був вже на відстані стрибка,  і вже хотів напасти,  істота, що виявилась меленьким песиком,  пропіщала :
- Ось сухар знайшов. Він твердий, як камінюка. Я згриз половину. І ти поїж.
І оченятами дивиться так, що аж душа перевертаєтся. Ну і як на такого нападати?  І чому він не догриз того сухаря?  Дране Вухо обнюхав спочатку песика, потім те, що той нещасний називав сухарем. Ну, звісно, це не їжа, тому сухарю років сто, але вибирати нема з чого. Поки Дране Вухо гриз сухар, маленьки песик тремтів, та не зводив очей з кота. Коли Дране Вухо здолав свою частку сухаря, песик насмілився подати голос.
- Як ваше ім'я, шановний?
- Називай мене Дране Вухо. Хоча колишні господарі називали мене Алмазік... Вони викинули мене і я не хочу носити це дурнувате ім'я. Відтепер я — Дране Вухо.
- А я Лакі. Мій господар помер. Я думав, що теж помру, але щось мені не помираєтся...
- Може не треба поспішати, га, Куций Хвіст? Пішли спати. Я місто вже нагрів. А завтра щось придумаємо. Лакі... це означає везунчик...який ти Лакі...ти такий самий везунчік, як я — Алмазік. Ходімо спати.
І Дране Вухо гордо покрокував у бік кучі лахміття, де нагрів місто. Куций Хвіст побіг за ним. Вони довго крутилися, занурювались глибше у лахміття, але поки не притулилися одне до одного зігрітися не могли.  Так зігріваючи один одного вони проспали до ранку. І байдуже їм було, що коти і собаки ворогують між собою, бо для справжньої дружби не існує ні відмінностей ні препонів, ні інших безглуздих підстав.