Кам яна тиша 28. 12. 21

Гучний стукіт поряд із кам'яною тишею. Тримає баланс, не дзвенить. Буддійське причастя.
Повітря поволі несе... кличе, але ні. Спокій на алтарі. Душа молиться.
На порозі гості. Чужі. Мабуть іноземці. Тиша тримається поодаль від крижаних явищ. Гармонія. Важливіша.
.
Стукіт продовжується. Настирливий. Мнеться простір, рветься хвиля... вібрує та починає тиснути на рівновагу, намагаючись стрімко знизити рівень людської гідності тощо. Все суміжне під тиском.
.
Тиша лише на мить застигла. Розвернулася у монаді та взялася за рушницю. Жіноча сутність.
Бо певна, що ТАК НЕ ТРЕБА.
.
Ніхто її не запитував, тож вона не послухає, хоч проси, хоч молись. Вона молилася. За Всесвіт, свій, Ваш, єдину нероздільність.
.
Не треба втручачитися у людяність, порушувати межу.
Ніколи.
Нікому.
Пробачить. Вона пробачить. Але там, за межею, у НебоСвіті. А тут... їй ще жити.
Заради... кам'яної тиші
.
© Еріка Маркон