Дране Вухо Куций Хв ст. 3

Бабине літо скінчилося, після рясних дощів почався сезон грибників. Користі від них ніякої — шурують по лісу — навіть сухар черствий не залишат після себе, бо не зупиняються аж поки повний кошик не назбирають.
Дране Вухо знайшов дуже теплий сарайчик і тепер і він і Куций Хвіст спали у теплі. У сарайчику було безліч мишей, то поки йшли дощі було друзям де жити і чим харчуватися.
За дощами прийшли тумани і холоднеча. Морозів ще не було, але вогкість, пронизливий вітер і відсутність сонця заставляли тремтіти і Дране Вухо і Куций Хвіст. Майже цілісенький день вони спали, зігріваючи один одного, іноді міцно, іноді одним оком. Куций Хвіст бачив у снах свого господаря, він біг поряд з ним, заглядав у очі і відчував таке щастя, що не хотів прокидатися. Дране Вухо бачив у снах велику кішку, він майже не пом'ятав свою маму, але у ві сні розумів, що це — вона. 
День минув, вітер заспокоївся і стих. Друзі неохоче вибралися з сарайчика. Треба було розім'ятися, та пошукати щось попоїсти. Куций Хіст грався з пластиковою пляшкою, він намагався схопити її зубами, але пляшка була завелика для нього. Рване Вухо завмер чекаючи миши. Раптом він почув якийсь звук. Щось незрозуміле, щось небезпечне і страшне. Куций Хвіст не зможе залізти на дах сарайчика... Тому доведеться залишитися з ним. Рване Вухо  підбіг до друга і легенько штовхнув його.
- Гей, Куций Хвіст, щось я чую недобре.  Заховайся у сарайчик.
- І залишити тебе одного? Ні, друже. Будемо разом.
- Чого ж ти впертий такий? Як ти мені допоможешь....
Як з під землі з'явилася собача зграя. П'ять собак обідраних, злих, готових розірвати кожного, хто з'явиться на їх шляху.
- Ти ба, який жирний кіт! - крикнув самий страшний собака
- Гей, малий, відійди, не заважай, може тобі теж щось дістанеться. Зграя почала оточувати друзів. Куций Хвіст став перед Драним Вухом.
- Слухайте, спочатку вам доведеться загризти мене. Це мій друг і рятівник! Геть від нього. Зграя не чекала , що цей малий собака буде захищати кота. Хоч їх і було більше, але вони давно не їли і були стомлені довгим блуканням і пошуками здобичі.
- Куций хвіст біжи! Мені так і так кінець. Я їх затримаю, а ти врятуєшься! Біжи, благаю тебе!
- Ні, Дране Вухо, ні друже мій. Якщо судилося нам померти, то помремо разом.
Зграя вже отчила друзів і вишкірила зуби. Куций хвіст і сам не зрозумів, як насмілився підскочити і вціпитися у ніс самому страшному собаці.  Зуби в нього дрібні, та дуже гострі. Пес засковчал, а Дране  Вухо вдарив його лапою між очей. Від вида крові інши наче збожеволіли. Вони накинулися на друзів, і Дране Вухо вже відчував, що сил вистачить  ще на кілька секунд, як раптом роздався постріл і зграя накувала п'ятами, ніби їх і не було . Тількі кров на землі і Куций Хвіст з обідраним боком, та Дране Вухо, якому дісталося добряче. Куций Хвіст дошкандмбав до друга, та притулився до нього. Від болю та відчаю він навіть не помітив підстаркуватого чоловіка з кошиком і рушницею. Чоловік підійшов до друзів і промовляючи " Ото диво, так диво... Ото сходив погрибачити". Обережно поклав у кошик Дране Вухо. Куций Хвіст почав гавкати, щоб відлякати чоловіка, але той обережно взяв песика і теж поклав у кошик. "Не бійся, малий. Вам треба надати допомогу. Я вам лиха не зроблю." Чоловік посміхнувся і подумав, що хоч не склалося знайти гриби, а все-таки додому вертаєтся не з порожнім кошиком.