Онан й ванович

             Онаній Іванович
               
                Нарис

    За декілька століть Великий Самбір з маленького селища выріс в велике, а після реформи і багате, село, яке простягнулось уздовж річки майже на п`ять верст з своєю церквою, шинком, декількома крамничками, водяним млином, та численними вітряками. Недоставало тільки школи. На все село письменних було три чоловіки-священник, диякон та писар, приблудний звідкілясь сирота, який витримавши всі тортури дяка, все –таки вивчив книжну примудрість.
От тоді на громадському сході селяни і вирішили збудувати школу.
В земській управі,куди вони звернулись,їм допомогли, і загальними  зусиллями поставили будинок для  класів  і  ще  один  для   учителя.  А  в  кінці літа  в  село  приїхав  і  учитель  з  сім`єю – молодою дружиною і  двома дітьми. Звали  його   Онаній Іванович. Разом з дружиною,теж  учителькою,  та священником  вони  і повели  навчання  в  новій   земській  3-х  річній, піз- ніше переведеній  в  4-х  річну, школі. Як  відомо,  в  ціх   школах  навчали  читанню, письму, рахуванню  та  закону  божому. Але  Онаній   Іванович,певно,  був   людиною  широких  поглядів,  бо подавав  дітям  багато  і  других  знаннів -  про  природу,  історію  та  географію,  що  не  завжди  подобалось  священнику,  який  інколи  справедливо  бачив  в  цьому  крамолу. 
 Навчанння,  звичайно,  велось  на  російській  мові,  хоч  уже  зароджува - лась і українська  література. Були  відомі  письменники,  що  писали  по- українському.  В  сусідньому   селі Гирівка  гостював  сам  Тарас  Шевченко  в сім`ї  Лазаренко,  з  трьома  братами якої він  дружив.               
    Одначе,правду кажучи, не  всі  селяни  зразу  стали посилать  дітей  в  школу,  уважаючи,  що  головне в  селянському  житті  це  уміння  працювати  на  землі  і  в  господарстві, а  не  «читати книжки» як  думалось  їм, особливо  коли  стосувалось  це  дівчат. Прийшлось  учителю  побувати  не  в  одній  сім`ї,  щоб  переконати  батьків   віддати  до   школи  дітей. Поступово  перший   в  житті  села  клас  все-таки був  заповнений.
      Звичайно,   тут  мало  своє  значення  і  те,  що   поважний  сімейний  учитель  сподобався  селянам    з  першого  погляду.А пізніше добре враження  про  нього  повністю  підтвердилось.Він  був і  учителем , і  директором, і , що  особливо  цінилось  на  селі,  ретельним  господаром. Учитель   не  тільки  учив   дітей   грамоті, а  також  вносив  в  селянське  життя  і  культуру. Перший  раз в  історії села  діти  побачили  на   Різдвяні  святки  ялинку,  брали почитать  книжки  із  хоч  покищо  невеликої  бібліотеки  учителя. Онаній Іванович  вперше ознайомив  декого із  селян як  можна  одержувати  газету, які книжки  хліборобу   будуть  корисні. Поступово селяни прилучались до  агрономії  і  бачили,  що  це  приносить  свої  добрі  плоди  в   їх   хліборобстві  і  взагалі  в  господарстві.
      Тепер на  вечірніх  засідках, на які  з давніх  часів, особливо  зимніми вечорами,  збирались сусіди,  частенько  появлялись  то  газети,  то  книжки.  А  деякi  із багатіших селян  то навіть регулярно  стали
придбавати   різноманітну  літературу.  Так   зусиллями  і  під   впливом учителя   зростала  культура  села.  Не  випадково  ж  на  горищах  та   в  скринях   самбірців  і  в  наші  дні   трапляються   старовинні  книжки,   журнал  «Нива» ,  а  зрідка  і  тодішні газети. 
     Онаній  Іванович   завжди був  бажаною  людиною  і  в  кожній  сім`ї,  і  на   громадських  сходах, де  селяни  прислухались  до його   зауважень, або  порад. На селі  вже  стало  ненаписаним  законом ,  що  при  всіх  життьових  суперечках  раніш  ніж  звертатися  до мирового  судді   суперечники  приходили  до  учителя,  щоб   послухати  його   погляд  на їх  справу.  Він   умів  з селянами  вести  розмову  переконано  і  досвідно.  За    короткий  час на  селі   не  було  більш  шановної  людини  ніж  Онаній  Іванович, бо він  добре  розумів  селянське  життя  з  його  турботами,  радощами  і   журбою. А  лихі часи  нікого  не  минали:   то  нахлине   жорстокий неврожай,  то  мор  на  худобину,  то пожежа  змете  якусь  вулицю покритих  соломою  будівель. Не  кажучи  уже  про  особисте  лихо  в  якій –небудь  сім`ї.
    Не  минуло таке лихо  і  самого  учителя.
 Оскільки  численність школярів  значно  виросла,(школу  стали   відвідувати  і  дівчата), з  повіту  прибув  ще  один учитель,  молодий вродливий  хлопець. І  полюбились  вони  з  молодою   дружиною Онанія  Івановича. Та  так, що  покинула   вона   свого  немолодого  вже чоловіка  і  своїх  двоє дітей  і  зникла  з  села  разом  зі  своїм  закоханцем.
   Нелегко  прийшлось би  учителю,  якби  не  безкорислива допомога   селян.
Дякуючи  цій  допомозі  він  так  же  ретельно як  і  раніш продовжував  навчати  уже  друге  покоління   самбірців,   тобто ,  наших батьків.
   У  мене  в  руках  посвідчення,  видане  сто  років  назад Повітовою  Радою  моїй  покійній  матері  в  тім, що  вона  закінчила  як  сказано  «курс  учения   в  земском  начальном    народном  училище». Це  було вже  останнє  покоління,  яке  навчав  Онаній  Іванович  в  Великому Самборі,  де  трудився   майже  до  самої  революції. Постарів  він дуже  за  довгі  роки свого учителювання  в  селі. Виросли  за  цей  час  уже  діти  і  навіть онуки  його  перших  учнів    і  його  власні  діти,  яким  теж  треба  було  якось  улагоджувати  своє  життя     та і  працювати  в  школі  ставало  вже  непосильно. Наступив  час покинути  йому  село,  яке  стало  рідним  за  довгі  роки проживання  і  праці. Дуже  жалкували  за  ним    селяни,  розуміючи як  багато  зробив  для  них  добра  учитель. Проводили  його  так, як  проводили  десять років  раніш  переселенців  в  далеку  Сибір,  з вдячністю, тривогою і  надією  на   все  краще.Кажуть,  поїхав  кудись  в  другу  губернію на  свою  бАтьківщину,  де  нібито  доживав  свій  вік  його  дуже   старий    батько -священник.
       Залишив  Онаній  Іванович  в   Великому  Самборі  про  себе    самі  добрі  спомини. На  жаль , не  було  тоді  нi  Дошок  Пошани, не  давались  ордени  і   медалі.  Зате  згадки про  цього  великого трударя передаються  від 
одного до другого  покоління. Навіть внуки  і  правнуки  знають  його  ім`я.
     Пройшло майже століття, і в  тридцятих  роках минулого сторіччя було  зведено  ще  один будинок  для  школи-десятирічки, де  вже  навчалось  в  три  зміни  тисяча  учнів  і   не   стало  жодного  неграмотного    в усьому  селі,  як  і  по  всій  країні.Виросла  ціла   плеяда  своєї   інтелігенції -  учителів,  медиків, офіцерів,  інженерів. От  такий  смолоскип  запалив  сто  років   тому назад в  селі простий   земський учитель  Онаній  Іванович.