Дорогою до себе

Глянь! Хто живе там? Залякана дитина, сполоханий монстр чи буркотливо бабця, яка гнівно підіймає палицю вверх і норовить ляснути когось по потилиці? Може там живе звір, страшило чи може пухнасте кошеня, яке забилося в куток шафи, аби його вже точно ніхто не вхапив за шкібарки і не викинув? Може ластівка, яка збила всі крила об грати, чи навпаки, метелик, який вирвався зі свого кокона і полетів на зустріч новому життю? Воїн, вільний художник, пантера, чи всього потроху?

Бачиш? Подивись уважно, можеш навіть очі закрити! Легше, правда? Так бачиться краще і набагато чіткіше. Ну, так хто там? Той хто шаркає ногами поночі, той, хто щоранку дивиться в стелю в надії забути все...чи то згадати, вже й сам не пам'ятає, але досі таращиться туди... Чи той, хто щоранку заварює собі каву не для того, щоб випити її, а щоб наповнити свій день її ароматом?! Ну ж бо, там взагалі хтось є, чи тільки пустота котиться луною, б'ється об нутрощі і назад виривається не то криком, не то шипінням?

Та відізвись же, хто б там не був, познайомимось нарешті!