План мiста трагiкомiчний скетч

Навряд чи я зможу це забути.

Київ. Початок осені 2017 р.

Знову, аби дізнатися правду, мені доводилося вдавати, що безцільно блукаю містом, хоч місто і моє - моє місто "на виріст". Місто, яке багато вимагає та ще більше дає.

Раптом один видатний та багатопрофільний державний діяч залишив свій гараж відкритим.

У гаражі були:

1. Блискучої якості, неймовірно чисте боксерське приладдя.

2. Коло зі стрілами для гри в дартс.

3. Купа мийних засобів для авто. Авто мене не здивувати, адже найцікавіше - попереду....

4. BINGO!!!! А це вже справжня знахідка - сніпети того самого коду, яким почали блокувати в Україні соцмережі "ВК" та пошукову машину "Яндекс".

Моя радість не мала меж. Нарешті!

"Єврейське щастя" також не мало меж. Я не мала при собі смартфона, аби сфотографувати таку неповторно цінну знахідку.

Було замало часу, та й код я все ще не вміла читати. Я розуміла, що це частина якогось Java-сценарію. На затертій офісній дошці темно-зеленим маркером були недбало накорябані 11 рядків. Зрозуміло, що цього недостатньо, але...

Але це був  показник, один із багатьох, що Місто поступово починає розкривати свої таємниці мені як представниці медіа, як людині, яка вибудовує свою філософську концепцію і так далі...Заради таких знахідок можна й голодувати час від часу...

Звичайно, досвід підказував мені, що ситуація близька до бойової, потрібно згадати курси швидкочитання, фотографувати код очима та хутко забиратися звідти.

Сонце ніжно торкалося мого втомленого обличчя своїми золотавими промінчиками.

Я різко повернулася й почала вирулювати з цього блискуче-романтичного біло-блакитного двору в центрі міста. Бігти не бачила сенсу. Аж раптом.


 - Агов, ти що тут робиш?

І знову почалось, ой лишенько. Краще б господар гаражу пив, і пив безпробудно. Яка була б я щаслива принести йому аспіринчику, дочекатися, допоки він засне, і спокійно переписати код....

Але ні. Господар гаражу виявився помірно накачаним, помірно кремезним, помірно харизматичним, схожим на ведмедя зеленооким велетнем. За модельними стандартами у нього "літній" тип зовнішності, якщо комусь цікаво, але мені не до лірики. Йому також.

- Що Ви робите на приватній території?

- Я не бачу, що це приватна територія. Двір собі як двір. На подругу чекала, але вона не прийшла. У Вас син боксер, так? Я знаю тренера непоганого, між іншим...

 - Що Ви робите на моїй території?

- Виконую свої обов'язки.

- Тобто?

- Ну я ж Вас не питаю, чиїм коштом Ви собі увесь цей автопарк придбали, на який Ваші сусіди скаржаться...І так зрозуміло, що коштом платників податків, наших із Вами співгромадян...


Варто зазначити, що часи такі, коли політична демагогія розмиває свідомість опонента, головне - сказати щось геть популістське й банальне, аби перемкнути його увагу й запам'ятати цей благословенний та водночас клятий код...Він (господар гаражу) не те щоб кремезний, він просто помірно накачаний та дуже самовпевнений, але зір у мене -1, і під цим "лагідним" осіннім сонечком потрібно стояти так, аби код врізався в мою свідомість і я могла його відтворити 10, 20, 30 років потому...Ось усі мої думки. Все у справах, нічого за Фройдом. Фройд би не плакав, він би реготав напідпитку із цієї ситуації й сказав декілька "теплих" слів на адресу цензури як явища.

- А Ви що, живете поруч?

- Працюю.

- Де, в поліції? Чому тоді без форми й жетона?

Мовчу й загадково показую пальцем вгору, до неба, осипаного прозорими снопами сонячних променів. Дійсно, я ж навіть не брешу.

Куди копам (при всій повазі) до Жозе Мануеля Барозу та інших геніїв міжнародноправової думки...

Позасудове обмеження роботи електронних ЗМІ оскаржується десь дуже далеко, високо, довго, дорого й цікаво...Ключове слово "цікаво", це взагалі одвічна рушійна сила відкриттів.

І якби ми дійсно були частиною Європи, а не номінально, наші можновладці не мали б і гадки, і найменшого імпульсу обмежувати онлайн-ресурси, надто тоді, коли хтось на цих платформах пише патріотичні пісні про Україну англійською мовою. На момент обмеження був написаний цілісінький концепт-альбом.


Але то лірика... Коли я побачила цей код, мені було байдуже, якого кольору очі у власника цього манірно-чистого та просторого гаражу.

Я поглянула на руки. Ну, навряд чи переді мною автор коду. Цими руками хіба що грати в дартс та малого хлопця-боксера лупцювати. Типовий представник психотипу "Перша Фізика".

- Я так бачу, що тут у вас кондиціонери давно не лагодили та водопостачання...
- кажу я, намагаючись тактовно згорнути розмову, поки мені в голову не прилетіло.

Подумки додаю: "А головне - що Архітектор цієї Матриці завжди розташовує чарівних  зеленооких ксенофобів у стратегічно важливих місцях".

- Мені взагалі казали, що тут якісь музиканти загубили барабанні палички та медіатор, уже шостий поспіль двір обходжу, намагаюся повернути...

Якщо це не у вас, то бувайте, і не працюйте аж так інтенсивно... До червоних очей. Всміхаюся й покидаю загадковий блакитно-сіро-білий двір.

Китайська стратагема. Для мене справжній господар у цій ситуації - не я, не номінальний власник гаражу, а саме невідомий та загадковий автор коду. Просто цікаво, він код писав у притомному стані чи в трудовому рабстві?

Тому я ставлю нетипового капіталіста в оригінальну ситуацію, коли фізично у нього нічого не поцупили, а морально він уже вбраний у костюм мумба-юмба...