Вiдповiдь ранiше за запитання

Чому період ВР VIII скликання я свідомо змальовую як маленький "золотий вік" у політичному та культурному сенсі?

Дуже коротко обґрунтую свою позицію.

1. Максимальна кількість дієвих міжпарламентських зв'язків України, розквіт не тільки європейського, а ще й азійського напрямів дипломатії. Різної дипломатії - від класичної до цифрової, культурної і торгівельної, звісно. "Шана розмаїттю" - це гасло було не пустим. На короткий час згадали про значний внесок нацменшин у вибудову української державності й соборності, і це визнання було не декларативним. Розуміння того, що мало зняти тавро зі шкіри дискрімінованого - потрібно надати йому/їй інструменти для підтримання своєї цілісності, сили, усвідомлення еволюційної переваги, вибудови нової ідентичності всупереч досвіду зневаги та невмотивованої конфронтації. В тому числі культура, хоч і стала дещо контамінованою різними неоднозначними аспектами постреволюційної новомови, все ж-таки відчутно буяла розмаїттям - від величних панно стріт-арту до парадоксальної метамодерної лірики.

2. В тому числі й у медіа, на "Громадському" та "Радіо Свобода" слово давалося молоді, людям з прогресивним поглядом на світ, економічно активному сегменту населення. Так, була якась премодерація, це все ще не рівень медійної свободи США, але й не вальпургієві ночі з закриттям каналів, які мають сміливість торкатися нонконформістських тем або освітлювати звичне у нестандартний спосіб.

3. Головне, те, що притягує людей з вищою освітою до лав симпатиків та симпатикинь партії "ЄС" - це стратегії, які розраховані на десятиліття, рішення, на імплементацію котрих потрібні значні матеріальні ресурси, людські таланти та ідеологічна єдність населення. І головне - потрібно прокидатися, скидаючи з себе ярмо автоматизмів. Свідомо, за Кальдероном та Кастанедою, прокидатися.

На якийсь недовгий термін у серцях людей оселилися гостинність, людяність та гречність. Чи стояла за цим масована пропаганда (інструмент, який завжди працює вобабіч!) або й навіть окситоцин, який розпилювали в повітрі або яким вкривали одяг із секондів,  чи то людям, які пройшли Євромайдан, пощастило, але з генокоду почали вимиватися сліди тоталітарної грубості, недалекоглядності й естетичного невігластва.

Ще три десятиліття такої динаміки - і ми ввійшли б до складу найрозвиненіших країн світу, аж раптом...

-чи не раптом...-

цю спільну візію почали розмивати, плюндрувати, переходячи від піднесення культури до її профанації.

Звісно, щодня, прокидаючись, я кажу собі, що це ще не кінець, що повернення здорового глузду, знань та віри до моїх співгромадян неминуче, що ніч Сварога завершиться осяйним світанком, а поки що доводиться слухати вірші Олека Ніколассона та Злати Біневич, згадувати наш активізм, наші тайм-кав'ярні, вишиту карту України, неповторну арф'ярку, яка грала наживо в "Будинку Художника", театр "Колесо", театр "Чорний Квадрат", декілька чудових нових бізнес-журналів, та й самі по собі бізнеси, які жили не тільки короткотерміновим зиском, а ще й уявленнями про честь та добре ім'я, розуміти, що ми можемо, коли хочемо, і потрібно рухатись вперед, хай і під тиском отруєної води ворожої дезінформації...
До цієї води я ставлюся як дослідниця - знов і знов беру її на аналіз.

Це якщо говорити про форму, а на рівні ідеології, на рівні змісту всі ці глибинні зрушення базувалися на таких одвічних цінностях, як знання та пріоритет науки, економічних свобод, прозорості економіки та правової держави.

4.Пріоритет наукових знань та критичного мислення був відчутним в освітній, медійній та соціальній політиці України того часу, і не потрібно було писати про це на білбордах. Було можливо пройти бодай коротку післявипускну практику в обраній науковій установі, і до молоді часто прислухалися корифеї, а це не може не надихати. Така підтримка спонукає писати краще, думати масштабніше, підіймати вимоги до власної методології складних міждисциплінарних досліджень навіть тоді, коли обрана галузь тимчасово недофінансована або знаходиться під ризиком закриття.

Це був час змін на краще, і зараз, згадавши наші здобутки в стількох галузях, ми зможемо повернутися до єдності, великих рішень, сміливих вчинків та чистих знань.

Якщо зараз мене спитає хтось, хто ще навчається в школі, чи варто ходити на масові протести, я можу сказати, що це матиме значення для вас у сенсі дослідження суспільства й самих себе. Ще цікавіше, ніж пасивне відвідування протестів - створення ідеології, яка витримає зміни, переживе кризи й до якої захочеться повертатися.

Рік, як уже казали сьогодні з трибуни лідери партії, буде складним, але саме згадка про неймовірні надздібності кожного українця, про нашу славетну історію та все ще неозорі й світлі перспективи підтримає вогонь надії в наших серцях.

Слава Україні!