Югославiя -Чернетка для Украiiни

До річниці звірств НАТО в Югославії.


Югославія була соціалістичною Федерацією кількох республік.
Через ідеологічний розкол з лідерами СРСР, вона не входила до складу "Варшавського договору" і не була союзником СРСР під час Холодної війни, вона отримувала деяку підтримку від США.

Коли СРСР продали, корисність Югославії для США зникла, а виникла необхідність наближення до кордонів РФ.

Історично, між різними частинами Югославії завжди існували етнічні та релігійні відмінності, які зумів приборкати Йосип Тіто в ході і після Другої світової війни.

З відходом Тіто, США приховано, поповзом, проникли в усі верстви суспільства Югославії, з метою пожвавлення і посилення старих міжусобиць. Це їм вдалося: вони зуміли викликати серію
етнічних воєн, які призвели до розпаду Югославії як цілісної країни.

З кінця 1980-х років косовські албанці вимагали розширення автономії краю, а в 1990-і роки створили «визвольну армію Косова» (ОАК), яка оголосила про збройну боротьбу за незалежність. У 1998 році бойовики ОАК почали нападати на сербську поліцію.

Для припинення хвилі терактів Белград ввів в край спочатку поліцейські, а потім регулярні військові частини. У регіоні фактично почалася громадянська війна.

Незабаром з Косова стали приходити повідомлення про етнічні чистки. Найгучнішим став інцидент в селі Рачак, де в січні 1999 року Сербська поліція нібито стратила 45 мирних албанців. Згодом з'ясувалося, що це була фальсифікація.

Таким чином ситуація в краї опинилася в центрі уваги міжнародної спільноти. Країни НАТО звинувачували Белград в геноциді і погрожували почати військову операцію. У свою чергу ООН, ЄС, ОБСЄ, а також контактна група за участю Росії шукали політичний вихід з кризи.

У лютому 1999 року в передмісті Парижа Рамбуйє почалися переговори між представниками керівництва Сербії і косовськими албанцями.

18 березня 1999 року на переговорах у Парижі від сербської сторони зажадали підписати британо-Американський документ, який гарантував Косову широку автономію, вимагав виведення Сербських військ і техніки і фактично передавав край під управління НАТО.

До того ж в ньому були потрібні особливі пільги для натовських сил: наприклад, вільне переміщення озброєних військових по території Сербії і Чорногорії.
Югославська сторона сприйняла ці пункти як замах на суверенітет і відмовилася підписувати документ. Це стало формальним приводом для початку операції НАТО в Югославії, яка не була схвалена Радбезом ООН.

Завдання НАТО.

Офіційним (для публіки) головним завданням «Союзницької сили» в Альянсі називали «запобігання геноциду» косовських албанців. Від президента Югославії Слободана Мілошевича вимагали повністю вивести війська з Косова і Метохії.

Однак, за оцінкою експертів, НАТО багато в чому переслідувало геополітичні цілі.
Перш за все, щоб посилити свої позиції в регіоні після зниження там російського впливу, а також заради відпрацювання оперативної сумісності військ в ході реальних бойових дій.

"Союзницька сила" була вже не першою операцією НАТО в Югославії.
Після розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія в 1990-1991 роках в країні відбулося кілька етнічних конфліктів, в які також втручалися іноземні сили.

У 1992 році військові кораблі Альянсу за підтримки авіації стежили в Адріатиці за виконанням ембарго на постачання Югославії озброєнь.

У 1994 році сили НАТО контролювали безпольотну зону в Боснії і Герцеговині, а в 1995 році (також без резолюції РБ ООН) бомбили позиції боснійських сербів.

Перші удари по Югославії почалися ввечері 24 березня і тривали до 4 години ранку 25 березня. У "Союзницькій силі" брали участь 14 країн — членів НАТО.

Військові задіяли понад тисячу літаків (більша частина була надана США).
Як йдеться на сайті НАТО, за 78 днів Авіація країн Альянсу здійснила 38 тис.бойових вильотів, понад 10 тис. з них — для нанесення бомбових ударів.

Згідно з дослідженнями військових експертів, сили НАТО випустили 3 тис.крилатих ракет і скинули близько 80 тис. тонн бомб, у тому числі касетних і зі збідненим ураном, Загальна вага яких склала 15 тонн.

Операцію проводили в три етапи:
1-придушення повітряної оборони Югославії; 2-напад на сили югославської армії на території Косова; 3-нанесення ударів по найбільш значущих об'єктах в Сербії.

З 24 квітня 1999 року під бомбардуваннями НАТО опинилася вся територія країни.
Літаки скидали бомби не тільки на військові, а й на цивільні і навіть житлові об'єкти.

Наприклад, 23 квітня в Белграді розбомбили будівлю радіо і телебачення Сербії, в результаті чого загинули 16 осіб.
За висновком низки міжнародних правозахисних організацій, ця атака потрапляє в категорію військових злочинів.

Кілька разів натовці допускали помилки, що призводили до жертв серед мирного населення.

Так, 14 квітня Авіація Альянсу вдарила по колоні албанських біженців, в результаті чого загинули 64 людини. У ніч на 8 травня від натовських бомб постраждало посольство Китаю в Белграді, загинули три громадянина КНР. Одним з найтрагічніших інцидентів став удар по косовському селі коріша, який стався в ніч на 14 травня.

За даними НАТО, там повинні були перебувати сербські військові, але під вогнем опинилися Албанські біженці — 50 людей загинули, стільки ж отримали поранення.

Офіційно "Союзницька сила" завершилася 10 червня після підписання в Куманово (Македонія) угоди між Югославією і НАТО, згідно з яким з території Косова почалося виведення югославських військ.

Того ж дня РБ ООН прийняла резолюцію, на підставі якої в Косові під егідою ООН розгорнули міжнародні цивільні сили (місія ООН) і міжнародні сили безпеки (KFOR), перекинувши в країну 37,2 тис.військовослужбовців з 36 країн світу (за істотної участі НАТО).

Вже наступного року на тлі не "кольорової», а "бульдозерної революції", Слободан Мілошевич втратив владу, а пізніше був заарештований і опинився в Гаазькому трибуналі за звинуваченням у злочинах проти людяності. У 2006 році він помер в ув'язненні, так і не дочекавшись винесення вироку.

Через кілька днів після відходу югославської армії з Косова Регіон покинуло понад 160 тис.сербів і 24 тис. циган. Багато хто з жителів неалбанської національності, що залишилися там, стали жертвами нападів, побиттів, викрадень і вбивств.

У лютому 2008 року парламент Косова в односторонньому порядку проголосив незалежність краю від Сербії. На сьогоднішній день незалежною державою Косово визнають 104 країни світу. Проти визнання, крім Сербії, виступають понад 60 країн, у тому числі Росія, Китай, Індія, Ізраїль.

ЖЕРТВИ ВТРУЧАННЯ США У СПРАВИ ЮГОСЛАВІЇ

Згідно з сербськими даними, в результаті бомбардувань НАТО загинули від 3,5 тис.до 4 тис. осіб, поранення отримали близько 10 тис. дві третини з них були цивільні особи. Матеріальний збиток склав до $100 млрд.за даними міжнародних правозахисних груп, під час операції НАТО загинуло від 489 до 528 мирних жителів.

Югославія повністю позбулася військово-промислової інфраструктури, були зруйновані понад 1,5 тис.населених пунктів, знищено або пошкоджено 40 тис. житлових будинків, 60 мостів, 30% всіх шкіл, близько 100 пам'ятників.

Бомбардування нафтопереробних і нафтохімічних заводів призвели до зараження водойм країни токсичними речовинами.

За даними ВООЗ, через збіднений урану, який військові скидали разом з бомбами, в регіоні зросла кількість онкологічних захворювань. У числі хворих, також виявилися військові Альянсу, які брали участь в операції.

Багато з них направили позови з відшкодування матеріальної шкоди в суди своїх країн (зокрема, суди у цих справах пройшли у Великобританії, Німеччині, Італії, Нідерландах і Туреччині).

Нещодавно, (у січні 2021 рік)а перший подібний позов проти Натіо в Сербії подав колишній військовослужбовець армії Югославії.

За офіційними даними НАТО, в ході кампанії альянс втратив двох військовослужбовців загиблими, а також два бойових літаки.