Я закохана

Тетяна Іванівна прокинулася.Сонячний зимовий ранок за вікном підбадьорював.
-Завжди о шостій вже не сплю,а сьогодні,ой,котра ж година?-поглянула на будильник,початок десятої.
Прислухалась,вдома тиша.
-Де ж чоловік?
Пішла на кухню,на столику у вазі стоять свіжі маленькі білі тюльпанчики і записка:"З іменинами тебе,моя люба!Буду ввечері!"
Поспішати нікуди.Заварила чаю,сіла біля вікна,розгледюю ажурні ніжні візерунки на склі маляра-мороза.Думки нібито борсаються із білим пухнастим,сяючим маленькими вогниками на сонці,снігом,переплітаються,тягнуть у минуле.
"Кохання,доля,батьки,сестри,брати.
Наша родина жила дуже скромно.Хату ,як і всі інші,будували усім селом.Жінки готували їсти,накривали довгі столи,чоловіки будували.Ввечері ,після важкої праці ще й співали і танцювали,і де тільки в них сили на все бралися?
Уроки у школі давалися мені легко,допомагала усім:братів і сестер вчила "гризти граніт науки",матусі по господарству поратися,ще й гусей пасла.
Після закінчення школи вирішила йти на вчительку.Швиденько у сусідки модістки тьоті Тосі пошили плаття по останній моді,у районному центрі купили туфлі на підборах.І відправилася я у велике місце до інституту за новим життям.
Останні місяці навчання у ВОЗі.Дівчата по кімнаті у гуртожитку тягнуть сходити на танці.
-Таню,ходімо,-каже Іринка(її мати працює на промисловій базі),-я тобі свою нову спідницю дам вдягнути!
-Ходімо,-каже Валя,-скільки можна за ціми книжками і конспектами пропадати!На вулиці весна,бузок цвіте,тюльпани,запах неймовірний,хлопці у романтичному настрої!
-Добре,ходімо,-кажу я.
На майданчику майже весь час я простояла у кутку.І раптом на останній повільний танець запрошує хлопець.Я його примітила ще з самого початку.Він прийшов із великою компанією друзів.Дівчата так і кружляли біля нього.
Поки я з ним танцювала,думала і серце вискочить.Кожний дотик був для мене нібито удар струмом.Хлопець щось у мене запитував,я відповідала,з превеликим зусиллям,роблячи вид ,абсолютно байдужої до всього,що відбувається.
А потім почалися побачення,квіти,перші поцілунки.В один з вечерів Захар(так звали хлопця)запросив мене у гості.Батьки поїхали кудись на вихідні.
Мати Захара працювала у ЦУМі завідуючою,батько був військовим.Такої розкоші-меблі,посуд,килими-я ще ніколи не бачила.Я ще ніколи  не пила такого смачного вина,я ще ніколи не прокидалася із чоловіком у ліжці.Сон швидко пройшов,світало,одягнулася,тихо прослизнула крізь двері,збігла по сходах.На душі було кепсько.
 Майнув тиждень,другий,Захар на побачення більше не приходив.Якби не сесія,не складання останніх іспитів,я б збожеволіла.
При отриманні атестату направили у село Рибинське.
Микола був першим парубком на селі,пройшов "морехідку",грав на баяні.Наше перше знайомство трапилося на зупинці,коли я з валізами виходила із автобусу.
-Дозвольте вам допомогти віднести ваші "сумочки"до місця призначення,мадам!
Я поглянула на хлопця байдужими втомленими очима і нічого не відповіла.
Невеличка пауза,і валізи вже на сильних плечах і у м'язистих руках хлопця.Микола почав наполегливо приходити майже кожного дня до гуртожитку,де я оселилася.Але в моїх мріях і думках був тільки він-мій Захар.
Пройшло два місяці після останьої нашої  зустрічі.Ранок мій починався важко,страшна нудота.Але вона швидко проходила,забувалася з першими вересневими днями у школі.
Якось я  затрималася після уроків.Виходжу із класу,стоїть він,Захар.Після недовгої розмови,хлопець став поспішати на автобус.Пообіцяв,що все розповість своїм батькам,що відгуляємо незабаром весілля,і ,що він дуже хоче ,щоб народився син.
І знов важкі тиждні без сну.Захар більш не дзвонив і не з'являвся ніколи.
А Микола завжди був поруч.Кожного дня ми вирушали у подорож до ставів,а їх у нашому селі забагато!Брали бутерброди ,чай у термосі і,сидячи під деревами,дивилися на грайливу воду і розмовляли,розмовляли,мріяли,інколи до самого світанку.Вже пастухи ведуть корівок,а ми тільки додому повертаємося.Йдемо босі по траві,сміємося,радіємо.Спочатку помаранчевий диск сонця видно наполовину,як раптом,перший промінь,немов куделя з під хустини,виринає і освітлює все навкруги,золотом заливає наші щасливі обличчя.Трави і квіти дарують нам свій вологий ніжний аромат.Косильникі підсміюються,дивлячись на нас,і мабуть заздрять.
Микола з матір'ю жив на самому краю села.Хата стояла (і зараз стоїть) на пагорбі.Унизу розкинулася  широка річка.
Наближалася осінь.Неймовірна краса панувала навкруги.Дерева вдягнули різнокольорові плаття,павутиння літало у чистому прозорому повітрі.
Спокійно і тепло стало у мене на серці після зустрічі із матір'ю Миколи.Син розповів їй  про мене,про мою біду.Жінка все зрозуміла і ніколи,на протязі усього життя, я не почула від неї ні слову закиду.
-Треба гуляти весілля,-сказала вона,-навіщо зволікати.
Весілля було гарним,катали на другий день на бричці,викачували у грязі сватів,переодягалися у циган, дядько Миколи у наречену,тьотя Тося у жениха.
Потім народилася у нас Марійка.Нам дали квартиру,у якій зараз і живе моя донька із  своїм чоловіком і дітьми.
Свекруха моя,Марія Іванівна,тільки нещодавно померла,дочекавшись правнуків.Бог ій дав міцне здоров'я,хоча жінка все своє життя пропрацювала у шкідливих умовах на нашій птахофабриці.
А Захара я нещодавно побачила у фейсбуці.Намагався мені у друзі потрапити,але я відхилила запит,навіщо мені цей клопіт."
За вікном темніє,за чаєм і спогадами не помітила,як час минув.Чую рідні кроки,як чоловік збиває сніг із чоботів.
-Таню,вдягай швидше шубу,чобітки,ходімо!Якась ти у мене сьогодні замріяна!
Виходимо за хвіртку,біжимо по хрусткому снігу униз до крижаної річки.Вона нібито бавиться із молодим місяцем,висвітлює йому на склі-воді сяючу доріжку.
Зупиняємося на місці під деревами ,де раніше мріяли про наше майбутнє,на снігу з ягідками червоної калини горять маленькі ліхтарики викладені у формі серця.
-Це тобі мій подарунок,люба Таню!
-А це тобі моя відповідь,-кажу я,-я не замріяна,я закохана в тебе,в нашу долю і в наше село!