Слово суще, лукаве, спасенне...

Воно було споконвіку. Ним Бог створив людину і дав їй цей прекрасний дар – Слово. І в предковічному Едемі вперше залунав голос Чоловіка, голос творчого натхнення, коли він називав звірів. А потім – ніжний, як пелюстка квітучої шипшини, грайливий, наче весняний струмок – голос першої Жінки.

Слово… Воно буває таким різним. Знаєте, коли я чую чи вимовляю його, воно може бути оксамитово-м’яким чи легким, як пухнаста пір’їнка, таким приємним, як теплий плед, що ввечері обіймає плечі… Або важким, наче камінь, сердитим чи сухим, як старий шматок хліба.

Цар Соломон колись сказав, що «Життя та смерть – у владі язика». Смерть і життя? Чи не помилився ти, Соломоне? Може, це було у твій час, але сьогодні – яку вагу в житті мають слова?

Думаю, що більшість непорозумінь між людьми відбуваються через недомовленість – ми ж не телепати. Непорозуміння спричиняють сварки між найріднішими людьми. Слова можуть стати пасткою, коли ти пообіцяв, дав слово, але не виконав його. Тому краще не говорити, а просто зробити.

Професорка психології Л.Ф. Баррет стверджує, що «Сила слів – не метафора; це закладено в особливостях роботи мозкової мережі». Ми транслюємо емоції словами, таким чином наші слова впливають на душевний настрій та емоції близьких нам людей. Якщо ж людина знаходиться в негативному середовищі, де «важкі» слова постійні, це може навіть спричинити деякі захворювання, а ще гірше, коли людина говорить негатив сама про себе.

Я впевнена, що словом можна як подарувати людині «крила», так і обрізати їх. Один маленький хлопчик написав текст до коміксів і показав мамі. «Це ти сам придумав?» – запитала мама. «Ні, це з книжки, я тільки трішки дописав», – не признався хлопчик. «У тебе краще вийде», – запевнила мама… І справді вийшло – хлопчик виріс і став письменником.

Відлунали слова – і залишили болісний спогад. Сказана в запалі фраза на кшталт «З тебе нічого путнього не вийде» хлопчику чи дівчинці запам’ятовується на все життя. Людина дорослішає, живе успішно, а десь у пам’яті коли-не-коли виринає це «З тебе нічого путнього не вийде»…

Бо всі ми родом з дитинства, правда? Мамині колискові, батькові забавки, бабусині казки й дідові спогади… Слово вчителя, друга… Вони запам’ятовуються на все життя і впливають на нього. Чи не тому найважливіше ми говоримо пошепки, віч-на-віч, щоб назавжди запам’яталось. Слово… Споконвіку воно було...