Лисенятко Фоксi. Глава 2 Лихо

       Шановні читачі-письменники, дякую Вам за те, що ви заглянули до мене на сторінку. Я вже не перший рік пишу вірші, і вони багатьом припали до душі, а зараз вирішила опанувати прозу. Раніше мені здавалося, що це буде легко й просто, оскільки моє слово ніщо не стримує: ні рима, ні ритм, ні довжина рядка. Але коли я почала працювати над своїм першим оповіданням, я зрозуміла, що в кожній справі потрібен досвід, чого мені не вистачає. Хоча, не Боги ліпили горщики, але, на жаль, до вправного гончаря мені ще далеко. Мій перший «горщик» вийшов не дуже рівним і місцями шорстким.
       Так от, шановні читачі-письменники, в мене до Вас є невелике прохання — не судіть мене суворо за помилки, а краще вкажіть мені на них, за що я буду щиро Вам вдячна.
       З повагою, Соломія Галицька.

ЛИСЯТКО ФОКСІ
ГЛАВА 2: ЛИХО

Продовження. Початок за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/08/1811

Данный рассказ на русском языке:
http://proza.ru/2021/11/12/765

       Цей суботній день нічим не відрізнявся від інших. Випивши горнятко міцної кави, Юрій став збиратися на полювання. Собак він не годував, тільки дав їм трохи води, оскільки ситі звірі повільні та неповороткі, а голодні швидкі та витривалі. У передчутті полювання дві чорні м'язисті такси з завзятим гавкотом бігали по двору. Господар пишався своїми породистими вихованцями, вони були чудовими мисливцями й мали польові дипломи.
       Вперше на тренувальну станцію він привіз їх ще у шестимісячному віці, де цуценята відразу ж проявили усі свої мисливські якості. Сильні, спритні, безстрашні вони впевнено йшли по сліду звіра та відважно заходили у нори.
       Попри те, що сезон полювання на лисиць давно вже скінчився, їх все одно відстрілювали, через те, що за останні роки цих тварин розвелося занадто багато і місцеві мешканці постійно скаржилися на їх витівки.
       Попрощавшись з дружиною, молодий невисокий чоловік взяв у руки рушницю, відкрив задні двері своєї автівки та скомандував:
       — Джоне, Гільдо, до мене! 
       Собаки відразу ж заскочили у салон. Господар надів на них нашийники, сів за кермо, і машина з гуркотом рушила з місця, залишаючи не сирій землі глибокі візерункові сліди від нових шин. Далеко їхати не було сенсу, і чоловік на першому ж повороті з широкої асфальтованої дороги звернув на польову. Старанно об'їжджаючи глибокі калюжі, Юрій заїхав у Дубовий гай і заглушив мотор.
       — Ну ось ми й приїхали, на вихід.
       Повісивши рушницю на плече, він взяв собак на повідці й рушив у бік знайомої йому галявини. Перейшовши по камінню через струмок, чоловік зупинився і прислухався до таємничих звуків і запахів лісу. У повітрі пахло вогкістю та грибами, десь вдалині ритмічно кувала зозуля, доповнюючи своїм нехитрим співом трелі солов'я, а дятел вистукував свою абетку Морзе. Раптом почувся тріск сухих гілок, і на лісову стежку вискочила білка. Собаки натягнули повідці й, порушуючи лісову ідилію, залилися дзвінким гавкотом, але мисливець осмикнув їх та не поспішаючи пішов далі. Через десять хвилин він вийшов на галявину, зняв з тварин нашийники та дав команду.
       Отримавши довгоочікувану свободу, такси стали носитися по траві й обнюхувати нори. Тут Гільда, відчувши лисячий запах, з гавкотом зникла за високою травою, а Юрій скинув рушницю і став чекати. Лисячі нори досить глибокі й мають кілька виходів, через які тварина може врятуватися від ворога, який пробрався в її лігво, як і сталося. Через кілька секунд з протилежного віднорка вискочив рудий лис і стрілою метнувся у сторону густих заростей чагарнику. Постріл ... ще постріл ... мимо.
       — Хай тобі грець! — Вилаявся мисливець, та перезарядив рушницю.
       Через кілька хвилин, у нору пішов Джон, і незабаром знову пролунав постріл. Знову промах…
       Юрій пішов далі. І знову гавкіт, і знову постріл — потрапив! Лисиця впала без духу. Чоловік не став підіймати з землі свій мисливський трофей, бо у цю пору року лисяча шкура виглядає вбого, а віддав бездиханне тіло на роздертя собакам. Взимку він ходив на полювання заради шкур, а влітку – заради спортивного інтересу. Просто розвелося багато лисиць, та й собакам втрачати спортивну форму ні до чого.
       Набавившись з трупом вбитого звіра, такси, з ще більшим азартом, кинулися вперед, а в цей час, недалеко від злощасної галявини, бавились наші лисенята. Почувши звуки пострілів й гавкіт собак, мати-лисиця сховалася з дитинчатами в норі, а батько кинувся назустріч смертельній небезпеці, щоб відвести ворогів якомога далі від рідного дому. Вискочивши перед мисливцем на дорогу, він помчав геть, та не тут-то було. На цей раз зрадниця удача повернулася обличчям до мисливця, який потрапив у ціль з першого пострілу. Посмикавши вбитого звіра за шкуру, досвідчені собаки пішли по лисячому сліду та незабаром знайшли нору. Першим у бій кинувся Джон. Стрясаючи землю гучним гавкотом, він пробирався у серцевину лігва туди, де ховалася мати з маленькими беззахисними малюками. Лисиця мала шанс врятуватися, покинувши нору через запасний вихід, але залишити своїх лисенят на роздертя собакам мати не могла і, наїжачившись, вона грізно поскалила пащу.
       Бій був не на життя, а на смерть. Джон отримав кілька глибоких ран і, не очікуючи такого завзятого опору, позадкував до виходу з нори. Але його собача гордість не дозволила йому відступати і поранений пес знову кинувся на ворога. Невідомо, чим би ця сутичка закінчилася для непроханого гостя, але йому на допомогу прийшла Гільда, яка знайшла вхід з іншого боку. Сили були нерівні, і собаки витягли роздерту лисицю з нори. Оглянувши рани Джона, Юрій відчайдушно вдарив руде тільце важким кирзовим чоботом. Зробивши сальто у повітрі, воно впало на спину, і чоловік побачив налиті молоком молочні залози. У передчутті наживи, в його очах палахкотів нездоровий вогник і, надівши на пораненого Джона нашийник з повідцем, він скомандував Гільді «Вперед». Поки Юрій поспіхом змащував псові рани, сука витягла з нори п'ятьох лисенят. Маленькі сіро-руді пухнастики, збившись в купку, тремтіли від страху.
       Насвистуючи веселу пісеньку, мисливець дістав з внутрішньої кишені куртки спортивну сумку, кинув туди лисенят і, надівши на Гільду нашийник пішов назад до своєї автівки.
       — Потерпи, друже, — звернувся він до Джона. — Скоро будемо вдома.
       Трохи накульгуючи, поранений пес чемно пішов за господарем. Його рани були глибокі, але не смертельні, так що Юрій особливо не переживав. Долю лисенят він вже вирішив, адже на мисливській станції тварини довго не живуть і поповнення завжди було до місця. Але по дорозі додому він вирішив заїхати у гості до сестри, оскільки вона закінчила мед училище і могла надати собаці кваліфіковану допомогу. Через годину Юрій вже під'їжджав до воріт будинку, де проживали Зінаїда та Роман.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(2021 рік)

Продовження за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/20/1725