Матуся

 - Доню, люба моя, прокидайся, піднімайся, вже сонечко зайшло до хати.
 Матусю, рідна моя матуся, скільки років тебе не має поряд, а я й досі відчуваю ніжність твоїх рук, тепло твого голосу і безмежну материнську любов. Ти єдина розуміла мене, відчувала. Мені з тобою було дуже затишно. Рідненька моя, чому так рано покинула мене? Ти завжди мене уважно вислуховувала, завжди допомагала порадою, бо поради твої були мудрими і добрими. Матусю, люба моя матусю, як мені не вистачає твоєї посмішки. Ти завжди посміхалася, щиро, відкрито, і негаразди обходили тебе стороною, тебе любили люди за світлу душу, за правдиву вдачу. Матінко моя, ти навчила мене любити цей прекрасний світ, людей. Ти навчила мене розуміти себе. Ти вчила мене бачити світле і радісне в усьому. І те світло вело мене по життю. Твоє світло, твоя любов. Як же сталося, що ти пішла від мене у розквіті літ? Я завжди пам’ятатиму тебе з величезною повагою. Ти потонула, рятуючи чужу дитину, котра зі своєї дитячої цікавості потрапила на крихкий лід. Хіба могла ти зробити по-іншому? Ти завжди казала, що чужих дітей не буває. Для тебе всі були рідні. І весь світ був тобі рідним, хороша, прекрасна моя матінко. І світ плакав за тобою, коли ми тебе проводжали в останню путь, бо накрапав дощик. І люди плакали. Щиро плакали, бо багатьом ти робила добро. Ти творила добро. Все, до чого торкалися твої руки наповнювалося любов’ю. Хто навчив тебе так любити життя, так любити цей світ, аби почуватися його частиною? Дякую тобі, моя матусю за все те материнське тепло, яке встигла мені подарувати, за розмови зі мною, за турботу, за ласкаві, ніжні материнські слова, за розуміння, за повагу до мене. Світлою завжди буде пам’ять про тебе. І радісною, бо ти так жила. Дуже сумую за тобою, моя берегиня. Ти була справжньою берегинею для мене. Прости, якщо колись чимось засмутила тебе.