МОРЕ

Море… Кого не манила ця безкрайня синя далечінь?
  Я заходжу у воду. Плавати не вмію, але знаю, що біля берега мілко, і сміливо йду по мілині, аж доки вона не дістає мені до пояса. А далі – ні. Далі – різкий обрив і глибина десь по груди, а може й більше. Я ж не міряла, лише бачила здалеку, як заходили люди плавати.
 Я вийшла дуже рано, поки ще всі сплять. Спить і море. Спить небо. Та сонечко вже чіпляється за обрій першими промінчиками, потроху підтягується і помалу з’являється над морем. Яка диво: від сонечка до мене по хвилям пролягла золотава мережка. Дивлюсь на цю красу і не можу відірвати погляд.
 А море манить в далечінь, лагідно зазиває. І я йду далі, я хочу довіряти морю. Ось я вже підійшла до межі між «спокійно» і «страшно». Це не лише межа між мілиною і глибиною, це межа в моїй душі, ризикнувши перейти яку, я змінюся назавжди. Але мій страх утримує мене: «Зупинись. Схаменися. Ти ж можеш утонути. І навіть рятувати нікому». Я вагаюся. Я піддаюсь «розумним» доводам свого страху і вже вирішую повернути назад, коли, раптом, бачу на горизонті зграю дельфінів. Невже дійсно дельфіни? Так, це вони, і вони швидко пливуть… прямо до мене… Море, ти відчуло мої вагання і вирішило мені допомогти?
 Дельфіни… Скільки грації в їх рухах, скільки енергії, і скільки щирості. Море розхвилювалося, море любить дельфінів. Ось вони, зовсім поруч. Здається, простягни руку і погладиш. Але я не простягаю їм руки, я все ще боюся. Лиш стою і милуюся ними. Море, дуже хочеться довіряти тобі, але страх сильніший од мене. Поки що. Просто побуду тут, у безпеці, порадію за дельфінів.
 Думки пропливають в моїй голові одна за одною, наче хвилі, і серед них одна якась дуже настирлива. Я прислухаюся до неї:
- Пливи, - наказує думка.
- Ні, - відповідаю я їй рішуче.
- Пливи, - знову наказує мені думка. Звідки вона взялася, така настирна? Це не моя думка, я ще не можу на це наважитися.
- Довірся і пливи, - може я фантазую, але мені здається, що це запрошення посилають мені дельфіни. І дивно, десь зовсім подівся мій страх, а дельфіни підпливли майже до самої межі. І я, нарешті, відважилась. Довірилась. Я зробила крок, ще крок, вода піднялась мені вже по груди, ще крок і я…провалююся у безодню. І вже за секунду мене підхоплюють і плавно підіймають на поверхню. Страху не має. Є відчуття дружньої підтримки. Дельфіни по черзі підтримують мене так, аби я могла пливти. Рух, іще рух і я розумію, що вже пливу сама. Це казка: я, яка не лише не вміла плавати, а страшенно боялася води, пливу сама в морі серед дельфінів! Може це – сон? Ні: ось дельфін, я легенько похлопала його рукою, он інший, там ще інший, вони по черзі то відпливають далі, пірнають, то підпливають ближче до мене, навколо море, водичка тут трохи прохолодніша, ніж біля берега, он рибка проплила зовсім поруч. Яке щастя.
 Ми вдосталь наплавалися і я почала втомлюватись. «Як же мені повернутися додому? Я, навіть, не уявляю, де знаходжусь, берега звідси не видно» - почала я озиратися навкруги, коли мої друзі, наче по команді, поволі розвернулися у протилежний бік, і з ними, звісно ж і я, і ми поплили далі. Я все більше трималася за дельфінів, бо вже добренько зморилася. Час від часу я оглядалася навкруги, аби розгледіти берег, та на душі у мене було спокійно, було відчуття, що дельфіни знають, що робити. Мої чуйні і щирі друзі, ви читаєте мої думки, поруч з вами так легко і радісно.
 Ось і перші будови берега замаячили здалеку, ми підпливали до місця мого відпочинку. Перед межею я відпустила дельфіна, ще трохи проплила і відчула під ногами пісок. Крок, ще крок і я знову на мілині.
 Я помахала моїм новим друзям рукою, я дуже їм вдячна за все. Дельфіни зробили кілька кіл переді мною і поплили у своїх справах. Сонечко підіймалося все вище і я пішла до будинку, де ще спала моя сім’я. Як же розповісти їм про все, що сталося? Мабуть, не повірять. Та це не важливо. Важливо те, що сьогодні кудись зник мій страх, і я дуже цьому рада.
 Світе мій, скільки прекрасного і дивовижного ти маєш. Все це відкрите для нас – любіть, радійте,  бережіть і будьте вдячні за все. І світ відкриється усіма своїми найпрекраснішими дивами.