Думки насамоті
Ми поспішаємо завжди,
Не помічаючи навколо
Природи неземних картин,
Пташок, що співають нам соло.
Пора зупинити свій біг!
Нам треба нарешті прозріти -
Що дуже короткий наш вік.
Щоб потім про це не жаліти...
На вулиці скоро весна.
Бруньки налились на деревах...
Невже це все знищить війна?
Кому з цього зиск і потреба?
Війна — то є горе для всіх,
Вона не буває без крові.
І це найстрашніший є гріх,
За це буде вирок суворий...
***
Поглянь, вже квітує весна!
Ось квітка, промита росою,
На фоні густесеньких трав
Приваблює погляд красою.
Ранкову росу п’є земля,
Земля моя, що наймиліша.
Сади її, села й поля -
Для мене все це найрідніше.
Де б не була я, не жила -
Моя земля в моєму серці.
І це все не пусті слова -
То спогадів святе озерце...
Думки насамоти
© Copyright: Вера Кириченко 2, 2022
Свидетельство о публикации №222022500378
Свидетельство о публикации №222022500378
Рецензии