Лисенятко Фоксi. Глава 11 Втеча

       Шановні читачі-письменники, дякую Вам за те, що ви заглянули до мене на сторінку. Я вже не перший рік пишу вірші, і вони багатьом припали до душі, а зараз вирішила опанувати прозу. Раніше мені здавалося, що це буде легко й просто, оскільки моє слово ніщо не стримує: ні рима, ні ритм, ні довжина рядка. Але коли я почала працювати над своїм першим оповіданням, я зрозуміла, що в кожній справі потрібен досвід, чого мені не вистачає. Хоча, не Боги ліпили горщики, але, на жаль, до вправного гончаря мені ще далеко. Мій перший «горщик» вийшов не дуже рівним і місцями шорстким.
       Так от, шановні читачі-письменники, в мене до Вас є невелике прохання — не судіть мене суворо за помилки, а краще вкажіть мені на них, за що я буду щиро Вам вдячна.
       З повагою, Соломія Галицька.


_____________________________________________


ЛИСЕНЯ  ФОКСІ
ГЛАВА 11: ВТЕЧА


Продовження. Початок за посиланням:
http://proza.ru/2022/02/08/1811

Данный рассказ на русском языке:
http://proza.ru/2022/01/15/594


       Забарвивши за будинком сніг у жовтий колір, Микола недбало застібнув ширінку та поплентався на кухню. Він зачинив за собою двері, й неуважно озираючись на всі боки, прохрипів:
       — Ва-валеро! Вале-е-ер! Отже ж м-мати твою, с-сука! — Не помітивши на підлозі відро з картопляними шкірками, п'яний чоловік випадково зачепив його ногою, розсипавши усе по підлозі. Чортихаючись, він сів навпочіпки, закинув їх назад, взяв відро та поплентався до вольєра з кабанами. — Ось вам, жеріть, тварюки. — Микола висипав лушпайки за огорожу вольєра та повернувся на кухню. Прихопивши корм для єнотів, чоловік знову вийшов на вулицю. — Вале-е-ерко! Ва-валерко, от дідько! — Заголосив він на увесь двір. — Ти куди, кур…а, м-м'ясо сховав?! — Погодувавши звірів, він повернув назад. — Вале-е-е-е-ерко! — Гучно ляскаючи дверцятами кухонних шаф, Микола став шукати таз зі свіжими шматками ведмедини, які він ще вдень відклав на корм собакам і лисам. — Вале-е-е .... — Його сп’янілий погляд впав під стіл. — О-о-о, м’я-я-ясо... О-ось, кур…а, куди м’ясо сховав? — Чоловік посміхнувся, взяв таз і хитаючись пішов до кліток, де мешкали лиси. По дорозі він підійшов до сторожових псів, які зустріли його радісним гавкотом.  — Блек, Л-лінда, ось вам, мої х-хороші, їжте на здоров'я, з-заслужили.
       Микола кинув їм найсоковитіші шматки ведмедини та попрямував далі. Алкоголь давався взнаки. Його ноги запліталися, залишаючи криві протяжні сліди на снігу, а земля гойдалася, наче човен на хвилях. Погодувавши лисиць, чоловік підійшов до клітки з лисами та, недбало зачинивши двері на засув, він поквапився назад. У дворі було зимно й незатишно, а в будинку на нього чекав щедро накритий стіл та спиртні напої.
       Поранений Фоксі кульгав на задню лапу та не встиг підбігти до миски першим і найбільший шматок ведмедини дістався його братові. Йому ж самому довелося задовольнятися невеликою обгризеною кісткою.
       Невдовзі настав ранок і перші промені весняного сонця розфарбували небо у рожеві кольори. Зі сторони поля подув сильний пронизливий вітер, здуваючи іній з гілок дерев. В будинку всі ще спали, а лісові тварини давно вже прокинулися та, займаючись своїми звичними справами, копошилися у своїх клітках і вольєрах. Але почувши завзятий гавкіт мисливських собак, що доносився з вікон гостьових кімнат, вони знову розбіглися по кутках. Фоксі старанно зализував свою рану, як раптом, сильний порив вітру відчинив погано зачинені дверцята їх клітки. Лиси відразу ж підняли свої носики й боязко виглянули назовні. Першим вийшов з клітки найстарший лис. За ним — усі інші. Він відразу ж підбіг у дальній кута паркану, під яким знаходився невеликий вузький лаз. Його було видно влітку, але взимку цей шлях до порятунку був занесений снігом, який до цього часу ще не встиг до кінця розтанути. Лиси почали відчайдушно розчищати собі дорогу, але несподівано натрапили на новий блискучий лист металу, який ще пару днів тому був приварений із зовнішнього боку огорожі. Почувши шум, сторожові собаки вибухнули відчайдушним гавкотом, який підхопили і їх мисливські побратими.
       — Ану цить! У чому там справа?! — Наче грім прогримів роздратований голос господаря будинку.
       Дмитро виглянув з вікна своєї спальні, але нічого підозрілого не побачив. Він нервово накинув на себе махровий халат, спустився вниз і попрямував до вхідних дверей. Лиси розуміли, що часу в них майже немає та продовжували рити землю зариваючись все глибше й глибше, намагаючись прорити під парканом хід і вирватися на свободу. Вгору полетіли шматки льоду й каміння, але суха промерзла земля їм піддавалася насилу. Ось вже почулися людські кроки.
       — Прокляття! — Дмитро побачив відчинені дверцята клітки й дивлячись на лисячі сліди кинувся до паркану.
       А лаз був все ще вузьким. Та ось найменший і найхудіший лис проліз під парканом та побіг геть. А решта, не звертаючи уваги на небезпеку, продовжували завзято розривати землю. А тим часом важкі кроки наближалися.
       — Та ось ви де, тварюки, не втечете!
       Лиси кинулися в різні боки, але розлючений чоловік встиг схопити Фоксі за хвіст. Забувши про страх, поранений звір вивернувся та з усієї сили вчепився іклами в чоловіка, роздерши шкіру на його руці. Завивши від болю, Дмитро жбурнув рудого в замет і помчав до собачих будок. А в цей час лиси з ще більшою силою почали розривати землю й через пару секунд ще один з них зміг пролізти під парканом. Фоксі та його брат залишилися всередині, відчайдушно намагаючись протиснутися у вузький лаз. Через хвилину Дмитро звільнив вівчарок і дав їм команду, пси кинулися до огорожі. Але останню секунду обидва лиси вирвалися на свободу, залишивши своїх ворогів ні з чим.
       — Блек, Лінда, до мене! — Дмитро відкрив ворота й випустив собак. — Взяти їх, взяти!
       Лиси кинулися бігти у напрямку лісу, а собаки, відчувши їх слід, кинулися навздогін. Першим рудим втікачам пощастило більше, вони встигли добігти до лісу й сховатися за кущами. А Фоксі, кульгаючи за задню лапу, приречено шкандибав по галявині. Блек наздогнав його через кілька секунд і боляче вп'явся йому в холку. Звір обм'як і пес, гордо поніс свій трофей господареві. Лінда ж кинулася наздоганяти його брата, який ще не встиг добігти до лісу. У цій метушні ніхто не звернув уваги на звук мотора автомобіля.
       — Молодець, Блеку! — Чоловік узяв закривавлене тільце в руку та покривився. — От, дідько, подох, тварюко.
       — Вказавши пальцем в бік лісу, Дмитро знову скомандував собаці:
       — Блек, йди шукай ще!
       Пес слухняно кинувся наздоганяти інших втікачів, а розлючений чоловік, взявши обм'яклого лиса за задні лапи, поплентався у двір свого дому.
       — Стійте, поліція! Ваші документи, пане!
       Господар мисливської станції здригнувся та обернувся назад. Перед ним стояли двоє поліціянтів і четверо зоозахисників.
       — Ага, попалися, падлюки! — Примруживши праве око, Раїса тицьнула в Дмитра вказівним пальцем. — Ось, помилуйтеся що виробляють шкуродери кляті! Тетянко, відійди! Фільмуй, Владе, фільмуй!
       Дмитро розгублено зробив крок назад і пробелькотів, немов винуватий школяр:
       — Та я... ось... а мій пес мертвого лиса в лісі ... знайшов ...
       У цю хвилину до нього підбігла Лінда, переможно тримаючи в зубах другого лиса. Закривавлений звір важко дихав, приречено дивлячись на людей.
       — А цього лиса що, теж мертвого в лісі знайшли, або як? — уїдливо процідила крізь зуби Раїса. — Відтепер вашу шкуродерню закрито!
       — Шановний пане, — строго сказав поліціянт. — Ви порушили закон. В нас є ордер на обшук вашої території. Поняті, заходьте.
       Посадивши собак на ланцюг, Дмитро впустив непроханих гостей у двір. Поранений лис забився під кущ, а руде тільце так і залишилося лежати на землі, забарвлюючи її в червоний колір. Настя підійшла до нього, опустилася навпочіпки й тихо заплакала як раптом, піднявши свою мордочку, Фоксі жалібно заскиглив.
       — Живий! Він ще живий, він дихає! Сергію, неси аптечку!

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(2021 рік)

Продовження за посиланням:
http://proza.ru/2022/03/24/538