Чар! вниця 18

Вільно жила сорок років і горя не знала,
чаклунської природи у собі не відчувала,
та росія заявилась у гості, дихання перехопило,
і у душі щось магічне раптом відкрилось.
Розплету чорні коси (війна їх трішечки забілила)
розшукаю, де казан чавунний бабуся моя схоронила.

Рано-ранесенько встану, з плюща роси назбираю,
ще голубину пір’їнку, кілька зерняток маку,
гілку пахкої лаванди, три листочки сухої м’яти,
сіль із Азовського моря, щоб їдкою зробилася доля,
десять піщинок з одеських пляжів,
стільки ж хвоїнок із закарпатських кряжів,
із шахт та кар’єрів донецьких вугільну пилюку,
а з-під Києва треба лиш торфу рудого штуку.

Щось розтовчу у ступці, щось підігрію у плошці,
все вже кипить в казанці, додам лиш олію у ложці.

І поки ця суміш пекельна палає,
тихенько про себе я замовляю.

Бодай тобі поприщить,
бодай тобі заболить
кропивою «гордість» поб'є,
а потім вона посиніє.
І замість прищів — вже болячка
(звіру — тай доля звіряча!),
пече хай вогнем палючим,
морозить хай інеєм зимним…

За годину (чи десять?) вгамується біль
і дихати будеш ти вже без зусиль.
Аж ось, відпаде твоя «радість» (нарешті!),
без зойку дивитимешся ти на рештки
(мову від страху тобі відібрало,
тіло від жаху залізом скувало).
І вже колупаються білі голоднії черви
у твоїй плоті, чорній та мертвій.

Тут уже дуло тобі приставить до скроні
(за тобою й сльозинки ніколи ніхто не зронить),
та зарано вмирати, безсоромна тварюко,
то лиш початок твоєї вічної муки.

Як з першим проміннячком сонця здоров’я відновиш,
почнуться ті ж самі тортури знову.
І знову. І знову.
І знову…
Доба за добою, роки за роками,
то кара за те, що зробив ти із нами.

Як я повеліла — так все і буде,
тебе віднайде фатум усюди,
хоч утікай, хоч ховайся, та ти маєш знати:
ніяк, нізащо це прокляття не зняти.

23.03.2022 р.
Написала после новости о том, что открыли
первое уголовное дело о сексуальном насилии
против российских солдат в Украине.
Даже предположить не могла, что
их действия будут более ужасающими.

Статья в Таймс (НЙ) о зверствах в Буче