Малий Кось та великий страх

          1.

В давні часи жив собі хопець. Звали його Кось. Гарним шевцем він був, золоті руки мав. А ще мав Кось великий страх і малий зріст. Тому односельці насміхалися з нього, а дівчата кожного разу, коли Кось засилав сватів, виносили йому гарбуза. Кось, якого односельці називали Комахою,  і моркви їв так багато, що долоні ставали моркв'яного коліру, щоб стати вище, і тягнувся до стелі кожного ранку і кожного вечора, що аж спина починала боліти, але все марно — вище не ріс, та й  дівчата не звертали на нього ніякої уваги.
Час біжить, життя проходить. Кось сидить у свєй майстерні чоботи шиє, латки ставить, підошви підбиває. І страх з ним — куди ж без нього — боїтся Кось, що на ярмарку підсунули йому погані нитки і вони полопаются і чоботи йому повернуть, гроши доведеться віддавати,  а гроши він вже витратив, то йому ще пику натовкуть, то починає боятися, що вкрадуть якісь злодії нові, вже готові черевички, які попівська донька замовила, то йому раптом здається, що в нього почалася сухота, бо зранку кашляв... От так цілісенький день працює і цілісенький день від страху тремтить, як заячий хвіст.  І немає ні коханої дівчини, ні друга. Нема з ким словом перекинутися. Всі тількі кепкують та пліткують. Хіба це життя?

У тому ж селі у крайній хаті жила стара баба. Скількі їй років було ніхто і гадки не мав.  Баба була спритна, та жвава — так по хаті і на подвір'ї поралася ловко, що молоді б захекалися. Ще вона збирала цілющі трави, ворожила молодицям на картах. По селу ходили плітки, що баба Ядзя відьмує потроху. Тому і дорослі і діти Ядзю побоювалися і без крайньої потреби  не турбували. Кось, після чергового невдалого сватання вирішив, що жити так більше не може, що піде до баби Ядзі, і якщо вже вона не допоможе, то все, край.
Після ярмарку,на виторг, купив для баби Ядзі смаколиків, та намисто, і вирушив до її хати. Поки йшов, почав боятися — а ну як його баба зачарує, або поробить йому. І так люди з нього глузують, а після взагалі життя не буде. Він мало не повернув назад, а потім згадав, що навіть косоока Ориська йому гарбуза дала, що малі глузують, що і захоче баба Ядзя щось йому поробити, а вже нема чого, і рішуче прискорив кроки.
Кось тихенько постукав у двері.
-Хто це? - голос у баби Ядзі був як труба.
- Добрий день. Це Кось. Я до вас у справі.
- А, Кось... заходь, Комаха, давно тебе чекаю...
У Кося пересохло у горлі, спітніли долоні і на тремтячих ногах він зайшов у хату. Баба Ядзя поставив руки у боки уважно його роздивлялася. Очі в неї були чорні, пронизливий погляд змусив хлопця почервоніти і засмутитися.
- Баба Ядзя...
- Та не  треба нічого мені казати. Я все знаю про тебе. І чому ти прийшов я теж знаю. Шкода, що так довго не приходив.
- Так, якщо ви все знаєте, то що мені робити?
 Кось раптом згадав, що приніс подарункі старій і, діставши пакунок, віддав їй - Ось, прийміть від щірого серця.
Баба Ядзя розгорнула пакунок — мабуть подарунками хлопець їй догодив, бо вона посміхнулася і подякувала. Потім прибрала і смаколики і намисто і повернулася до Кося.
- Ну що хлопче? Що ти хочешь?
- Я? - У хлопця від хвилювання аж голосу не стало.
- Слухай, не бійся мене. Заспокойся. Я тобі росповім одну історію. Посадила я біля паркану чайну троянду. Вона і пахне дивно і пелюстки в неї корисні і наливка теж дуже приємна виходить з тих пелюсток. Ось посадила  і чекаю. Рік чекаю, два чекаю — ні, не росте троянда, квітів немає. Не росте, але ж і не всихає. Виявилось то жуки їдять коріння. Я їх витруїла і такі в мене троянди тепер, що від запаху одного сп'яніти можна.
Ну що ти клипаєшь очіма? Не розумієшь? Ти гадаєшь, що твої всі біди від того, що ти малий на зріст? Нісенітниця! На кожний товар є покупець — навіть крива Ориська, та кульгава Хвеська вже просватані.А ти гарний, хоч і низенький, руки золоті, непитущий і одинак — не у рості справа. Ти маєшь великий страх, тому дівчата тебе цураються — який ти захисник, яка ти жінці опора? Страх тебе точить все життя,тому ти  не міг зростати. Страх буде меньший — ти будешь вишчий. А якщо переможешь свій страх...
- Тоді що?
- Тоді я тобі вже не знадоблюся. Ти зможешь жити, а не животіти. Жити і бути щасливим. Зрозумів?
- Тобто викатувати яйцем не треба? Бо я приніс.
- Ні, не треба. Йди собі. Якщо буде важко, заходь. До побачення. І баба Ядзя хутко випхала Кося на двір. Потім він і озирнутися не встиг, як опинився у дверей своєї хати.
" Ото дива...ото баба Ядзя чаклунка... І я можу стати високим, якщо переможу свій страх...Чайні троянди цілющі, треба хоч раз скоштувати ту наливку..." - думав Кось засинаючи.