Ласточка
Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали блакитними оченятами проліски, але земля ще була чорна, дожидаючись, поки пресвітле сонце обніме її своїм палким промінням та й убере в пишні зелено квітчасті м’які шати.
Лежала ще півсонна й зітхала до неба теплими грудьми, і теє зітхання злітало вгору легенькою білястою парою.
Пара линула вгору, збиралася там у хмари, і хмари тьмарили небо, затуляючи сонце.
Так земля зітхала за сонцем і за птахами і не знала, що за малу годину вона потоне в його золотистих обіймах, а сльози-тумани розвиються, зникнуть від одного ясного променистого погляду.
Всю осінь і зиму сумувала земля за ластівками, і із-за туманів не бачила, що ті, кого вона так чекала вже повернулися, наповнюючи ранок дзвінкою піснею.
ЛАСТОЧКА
Снег оставался лишь в оврагах да в тени, а вокруг бежал болтливыми, звонкими ручьями.
Среди пучков прошлогодней травы кое-где выглядывали голубые глазки подснежников, но земля была ещё чёрной, ждала, когда светящееся солнце обнимет её своими жаркими лучами и оденет в пышные зелёные и разноцветные мягкие одеяния.
Лежала ещё полусонная и вздыхала теплой грудью, и этот вздох взмывал в небо легким белёсым паром.
Пар поднимался, собираясь вверху в облака, а облака туманили небо, закрывая солнце.
Земля так глубоко вздыхала, мечтая о солнце и о птицах, как будто не знала, что очень скоро она утонет в его золотистых объятиях, а слёзы-туманы развеются, исчезнут от одного лишь ясного лучистого взгляда любимого светила.
Всю осень и зиму тосковала земля по ласточкам, и теперь из-за тумана не заметила, что те, кого она так ждала, уже вернулись, наполнив утро звонкой песней.
Свидетельство о публикации №222041900455