Наглядач часу

Кожен переможець уразливий, бо знає ціну своїх перемог.
Ти хотів пройти так, щоб не наслідивши залишити свій слід!
Вчорашні тінисті гаї, всього попіл безтурботних битв,
Як відновити мир між життям і тим, хто по своєму має рацію?
Ти просто при-ліг відпочити на краю узлісся в тіні,
Спека навіть воду робить слабкою, а вітер сухим.
Вчора ти летів над полями птахом і вітром гнав кораблі,
А сьогодні твій день втомився і тихенько спостерігає за ним, —
За неквапливим рухом різьблених квітів та трав.
У мережах твоїх долонь упіймалася прозора вода
І риби водять у ній свої кола не піднімаючи мул,
У твоїх очах смуток, але усміхаються їхні куточки,
І кожен бачить своє на рівномірно закритих вустах.
Один з одним стикаються навколо цілі світи,
Але ти нікуди не поспішаєш цілий день, ніби
Купив карт-бланж на весь час, який у тебе є.
Ти маленька людина і нібито нічого не маєш,
Але в твоїх долонях стихать навіть сильні вітри.
Ти носиш у торбинці своїй цілий всесвіт,
Але латана та штопана твоя старенька котомка,
І від того ніхто туди зазирнути не намагається…
Ти стоїш у тиші перед сріблом господаря свого
І милуєшся, а перед очима створюються нові світи.
Ти маєш ім'я, але не названий, бо маєш стільки імен,
Що не вистачить книжок їхнього сплетіння зчитати.
І я хотів би продовжувати кожну мені відведену мить,
Щоб побачити хоч день, що буде осяяний створінням.
Але наше життя непомітно пробігає зі світла в тіні,
Ми повземо як черв'ячки і не можемо побачити
Всю цілісність цього божого дня. Але, зупинись на мить,
Відійди далі, і ти побачиш що це лише дерево.
Дерево нашого життя, а весь світ дерев лише в руці творця.
Ніколи не говори мені, що ти вже наповнений, та все знаєш,
Я кожен день роблю відкриття що я не знаю ще нічого.
Я кожного дня як рослина, і спрага мене тільки переповнює,
Я порожній, як порожня судина, але маю свою таємницю.
Бо моя торбинка вміщає цілий всесвіт окремого життя.
А так я непомітний і нічого важливого для вас не уявляю.
Світ ловив мене, але так і не впіймав, бо не мав мети,
А моя спрага жадібно ловить кожен подих цього життя.
Це лише дерево, спробуй відійти, та зазернути далі,
І ти побачиш моїми очима всю тканину всесвітнього часу,
І те, як по цій тканині пливуть спалахи життя.
Я лише наглядач, і тому анічого свого не маю,
Звичайний наглядач, що підтримує світло життя.
Хочеш стати таким, але тобі доведеться тоді відмовитися,
Від усього, що має власний корисливий інтерес,
І заплатити за це знання так багато і одночасно так мало,
Поклавши на цю чашу терезів лише своє власне життя.
Тихо йде наглядач, його ноша така важка і одночасно
Непомітна для очей, тих, хто буде стежити за ним,
Кожного крока та тихої праці його не помічаючи.
Як непомітна павутина у залитому світлом лісі,
Але коли ти на неї наштовхуєшся, то виявляєш,
Що хтось це одного разу зробив, тому будь обережний,
Її легко пошкодити і вона вже летить до тепла за вітром,
Змінюючи результати подій та зв'язок речей.
І тоді ти розумієш, що здіймав галас проти вітру,
Що робив багато зайвих і одночасно безглуздих речей.
Я всього спостерігач і я в цьому світі не перший,
Моє завдання в тиші називати речі своїми іменами
Та підтримувати взаємозв'язок начебто непомітних речей.
Не заздри мені, не кожен готовий для цієї долі,
Тому що всі мої спостереження сповнені радощів та болю,
І все це, і світло та пітьму доводиться пропускати крізь
Всього одне дане мені життя. Я нічого не прошу,
І тобі може здатися, що всім я задоволений, але це не так,
Інакше б я не витрачав на це все своє життя.
Ви живете в цьому світі і часто не помічаєте,
Що нас постійно оточує безліч різних всесвітів.
Я всього спостерігач за тонкою тканиною часу,
І моє завдання, щоб вона була цілісною для різних світів.
Я не намагаюся нічого змінювати в навколишньому світі,
Тому що всі мають право на помилку та власний шлях.
Я просто спостерігаю за часом, що може повернути до безодні,
І якщо бачу вихід із ситуації, що склалася,
Озвучую його тим, хто чує, тихо-тихо, лише на вушко.
Я не намагаюся нікого направити іншим шляхом,
Кожен це вирішує для себе сам, віч-на-віч зі своїми думками,
А я просто показую, що є ще інший шлях прожити цей час.
І в тінистій прохолоді розкішних каштанів мешкаю цей час сам.