Лепестки старинного романса

Тот клавесин, он плакал, как от ран,
печаль лелеял. Свечи оплывали.
Старик-певец  так пел, как пеликан*,
и звуки глухо сдавленно звучали

Он был в летах и плакал не о нас,
тот   голос был с акустики иной.
Ронял, грустя, под люстрами  романс
увядших лепестков прекрасный рой

На головы, где,  словно соловьи,
гнездо свивают будни повседневно,
упал романс, как он ее любил,
и говорил о вечном ей напевно

Он возносил вокал, словно бокал,
манишка с бабочкой  –  его примета.
Всех возрастов красавиц  обаял,
луна стелила им дорожку света

Вдруг  растворилась музыка.  Антракт.
Мужчины  прозой  говорили некрасиво.
Молчали женщины. И было все не так.
Не тронутое ими было пиво

Старик тот пел без грима и гримас.
Были слова старинными и страстными.
О, спойте, спойте женщине романс!
Устали женщины быть не прекрасными


* - пеликан – род птиц; издает  звуки глухие, низкие


(Вольный перевод с украинского языка)

Оригинал:
Лiна Костенко
ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ

Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.

Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.