Школа лiткритики

Оскільки цей сайт, сподіваюся, відвідують школярі та студенти, хочу занотувати дещо для них.

Шановні мої читачі й читачки, дорослі, юні й малі!

Коли ви шукаєте мене онлайн, ви знаєте, що  я поетка, яка пише декількома мовами.
Ви не знаєте ще дечого: я ще й літкритикиня, пишу рецензії на книги.

Тепер я намагаюся розкрити частину принципів, за якими я оцінюю літературні, а часто ще й театральні твори, музичну й кінопродукцію.

Часті запитання молоді та початківців (ЧАЗ)

1. Хто може стати критиком? Будь-хто?

Частково це вірно, а тепер вдамося до подробиць.

Критика - це глибинний аналіз твору, його детальний розгляд з точки зору композиційної досконалості, формальної гармонії, настроїв, літературно-стилістичного забарвлення, філософських та екстралінгвістичних (тобто позамовних) аспектів. Активні критики поступово створюють навколо себе літкритичні спільноти на базі музеїв, крамниць, видавництв, подекуди навіть ресторанів, барів, майстерень, заводів.

2. Критик - це той, хто на телеекрані?

На телеекранах у нас відомі експерти та критики, а популярність нe завжди є синонімом якості. Активними критиками, на мою думку, слід вважати тих, хто пише від 50 рецензій на рік сукупно.

Букблогерів також можна називати критиками, але це залежить від фокусу та стилю діяльності. Суто академічний підхід, без харизми та гуморесок, можливий, але не виводить у топ онлайн-рейтингів. Можете розпитати своїх улюблених букблогерів про їхні вподобання. Можливо, вони значно ширше сприймають світ, ніж здається критикам критиків, тобто поколінням бебі-бумерів та X.

Отже, паперова літкритика - це респектабельність, а відеоблоги - це харизма та драйв.

3. Критик завжди має бути з філологічного?

Ні! Головне - це розуміння літератури, візуальних мистецтв, мистецтва в цілому як системи. Перетиналася з фізиками/хіміками за дипломом, які блискуче рецензують книги, ще й архітектори у нас обожнюють читати. Також критикові важливо регулярно поповнювати запаси знань, крім цього, не менш важливими є комунікації з колегами закордоном, особливо англомовними.

Що тоді дає диплом філологічного факультету?

Свідомий вибір книг для ознайомлення, декілька років належності до "ліги юніорів" у літературі, активність, наявність майданчиків для самовираження, відкритість до дискусій та навіть полеміки, естетично-художнє розмаїття навколо.

4. Критик має бути послідовним.

Так, цілком важливо дотримуватись схеми розбору, знати основи логіки, історії, літературознавства, культурології, розуміти зміст мемів, сценарних ходів тощо, і мало з тим, не менш важливою є чистота свідомості.

Це означає, що приблизно після сотої рецензії, якщо не раніше, ви почнете виявляти бажання зовсім іншим чином опрацьовувати матеріяли, ви можете піти іншим шляхом, написати відгук на рідкісний твір, створити езопоподібну легенду, змішати декілька рецензій, аби заохотити читачів.

Книга, на яку ви пишете відгук, може бути дуже далекою від вашого світогляду й вподобань, та краса її розкриватиметься з часом, як дорогі шовки та легкі нішеві парфуми.

5. Бути літкритиком/критикинею престижно та почесно.

Загалом це вірно, якщо ти на Сен-Жермен-Де-Пре або на Подолі.

А якщо ні?

Наразі найскладніше - заохотити людей читати на перспективу, заради розвитку своєї особистості, заради майбутнього, а отже якщо рефлексування на твір перетворюється на цікаву, захоплюючу забавку, життя читачів стає яскравішим.

Чи здатні книги допомогти заповнити душевну порожнечу, розв'язати багаторічні непорозуміння й суперечки? На певний час це також може здійснитися, та загалом усе суспільство, його усвідомленість та проактивність мають дуже значний вплив на реальність. Роль літкритиків - бути свічадом у темряві невігластва, і самі вони себе за своє невігластво подекуди картають, беручись до чергового фоліанту.

6. Це назавжди?

Мені також хотілося б вірити, що деякі газети й канали житимуть вічно.

Тоді й передачі з переважно україномовним контентом були б глорифікованими й цінувалися б значно більше. Аби зберегти стяги й німби високочолості навколо української літератури й сучукрліту включно, потрібно докладати зусиль - писати олівцем, ручкою, фломастером, пензлем (йдеться про каліграфію), звукописом у диктофоні, танцювати твори, а також екранізувати їх.

Наша свобода й наша віра варті бути закарбованими на скрижалях майбутнього!