Мамо тато Украинский язик

Віктор Матюк

Мати і тато

Мати и тато стоять осторонь старенької саманної хати,
Вони спробували спонукати сина не покидати своєї родини!
Грім по небу гатить, степ димить, втім погано живеться сьогодні всім,
І я не один, хто не може зрозуміти, за що небо на нього посилає стопудове зло?
Звичайне лихо влетіло під пожовклу  солом’яну стріху на даху на втіху ворогам,
Вони ввірвалися навіть в православний храм і зруйнували домашню споруду,
Батьки відмили стару хату від грязі і бруду! Немає у них покорі до злої долі,
Завірюха дме, холодній вітер гуде в дикому полі,  журба велика  дійшла до північних широт,
Невже не бачить Господь-Бог, що висихає джерело взаємного кохання,
А небо залишає людські прохання и всі їхні надбання без відповіту,
Окрім Тарасового «Заповіту»! Я цю землю, батька и матір міцно любив,
Чемно ходив біля прадідівських могил, деколи заходив на крутій Дніпровський схил,
Звідкіля рідна та безмежна земля виглядала такою, яку Бог розписав своєю чарівною рукою!
Дивний краєвид наблизив далекий та незнайомий світ до людини молодої,
Яку ніхто не вважає героєм! Батьківська хата зникла в вогняному пеклі,
Недалеко їдуть бої запеклі, згибнуть хлопці молоді,
Їхні високі могили ще довго будуть стоять на рідній землі!
Довкола них не буде надписів брудних, щось залишиться від них через далекі часи,
Помруть навіть ті, хто залишив родину на самоті, та заплямував своє божество!
Ніхто не живе тисячоліття, вродливі та бездітні журяться і сумують навіть в травні і квітні!
Душа, мовчи, не панікуй, своїми думками померлих батька і матір без пуття не турбуй!
Немає забуття про гріхи ті, що приповзли зі східної сторони, закляті вороги нам присягалися,
Божилися , разом з нами молилися в наших церквах, зараз їх підштовхує страх
Зі смутком вселенським слідкувати за станом справ Європейських!
В нашій державі діла лукаві залишились в іншому боці,
Чотири роки біля наших воріт земля вдень и вночі страшенно  гуде,
Дрібний дощ рясно йде без зупинки, вода тече вздовж стінки,
Наші гріхи та вчинки залишають сірі відтінки на темному небі,
Є потреба в тому, щоб в усьому світі дорослі діти живими повернулись додому,
Незважаючи на біль і втому! Мати і тато піклувались за нас дуже багато,
І вони знову вигукують гасла нові, що грішна та земля, що доходить до ворожого Кремля!
Матір і тата ми повинні кохати доки вони живі, а не лежать в неструганій труні,
Скинувши тягар мирських ланцюгів, ми не побачили див таких, які б захоплювали всіх,
Серед нас немає святих, їх шукаємо скрізь, але безгрішних немає ніде! Напевне це вже все,
Але доля розводить руками, немає ні тата, ні мами, їх поруч з нами більше не буде,
Вони відмили сім’ю від лайна і бруду!  Через деякий час доля спитає нас:
«Чому грішникам на насидженому місці не сидиться?»
Так жити не годиться! Земля ось-ось кров’ю окропиться,
На нашому місці повинно бути життя таке, що їде по траві колючій,
Дорозі рипучий, щоб пекельній аромат швидко тікав від зухвалих баб!
Ти ж ніяк не можеш дати дьору від думи тяжкої, холодно на дворі,
Батьківська стежка травою заросла, тяжкий гріх слідкує за нами з п’ятого кута,
Мовчать вуста,  тіло немов би зняте з хреста, неподалік плаче побічне немовля,
Ремствує доля моя! Вона накидає тінь на церковний дзвін, темінь погрожує бідою,
Вона вже давно кружляє поруч з тобою, натовп кричить: «Слава героям!»,
Крик стоїть такий, що кінь гнідий и дуже прудкий встав на початку доби сторчма,
Не від великого ума кожній грішник хоче задарма щось у неба придбати,
В мене ще є батьківська хата! Господь її освятив, він має на чималу родину великий вплив,
Почувся жіночій спів, хай пісня та несеться над полями, долами та лісами,
Батьків немає в живих, тільки старенька хата залишилась після них!
Вони жили и не байдикували,  землю орали, сіяли і урожай збирали,
Але знає той, хто тішив зір собою, але не йшов дорогою прямою!
Слава героям! Їх не двоє и не троє, а набагато більше, про таких складають вірші,
Вони не гірші від тих, хто в діях своїх перегинає палку, часто їздить на рибалку,
Де піклується про молоду русалку! Нехай вона їде подалі, із-за неї скандали в родині,
Вона донині ранком відмиває суворе обличчя, стоїть супротив узбіччя стежини отой,
Що завжди була під славетною рукою! Боже, що зі мною? Смуту з грудей витискую,
Дограю роль свою до кінця – на все воля Творця! Мені б трохи відпочити перед тим,
Як дати відсіч гріхам своїм і чужим, але не все легко в житті тече, все не так їде, як хотілося,
Поки життя остаточно ще не завершилося, треба частіше дивитись на небо! В цьому є потреба!
Мамо і тато із-за моєї зухвалості понесли неабиякі втрати,
Треба бути багатим, краще бюрократом и щоб рот був закритий на замок!
Я же загубився в пустелі, не в ті виходив двері з батьківської оселі,
Відчув себе в великому тунелі, душевні сили швидко кінчались,
Сумніви в душу закрались и тому через фізичну втому довелося рвати на голові волосся!
Не лягати ж кістками в землю сиру обличчям в пожухлу листву самому із-за того,
 Що дехто вкрав твоє старе пальто, де ж воно? Якби я знав, хто мою країну ворогам продав?
У мене немає підстав залишати себе без делікатних справ, ходжу по батьківській хаті без куражу,
Сутінок броде поруч, я ж власноруч ледь не падаю з голих круч долу,
За землю, за волю страждаю, себе стращаю тим, що гріх потрібен всім,
 Щоб кожний наш крок людей спонукав до здійснення великих та невідкладних справ!

М. Ржищів
27 серпня 2018 р.
4:24