Максимiлiан Волошин Ангел Покарання Ангел Мщенья

Максиміліан Волошин "Ангел Покарання"

Народ росії, я твій Ангел Покарання!
Я в чорні рани - вікові розори знов
Насіння кидаю. Відлинули страждання.
Мій голос - сполох. А хоругва – наче кров.
На буйних скопищах народного витійства,
Примари-квіти насаджу, всіх багряній.
Я в серце дівчини вкладу наснагу вбивства,
І в душу дитинчат – кривавих мрій.
І дух полюбить смерть, солодку крові алість.
Про щастя мрії я сльозами всі заллю.
Із серця жінки я святу дістану жалість,
П’янкою люттю очі жінці заліплю.
Бруківки камені, яких одного разу
Торкнулась кров! І це від мене не втече.
Закляттям спраги закляну каміння зразу ж,
І кров за кров тоді без міри потече.
Скажи повсталому: Я злючу їдкість сталі
В твоїх руках надам картонному мечу!
На стогнах міст, там де жіноцтво катували,
Я “знаки Риб” на стінах швидко насічу.
Я синім полум'ям пройду в душі народу,
Червоним полум'ям пройдусь і по містам.
Устами кожного я прокричу: “Свобода!”,
Та різний сенс при цьому кожному надам.
Я напишу: “Завжди за Справедливість!”
Побачить ворог, що “Пощади більш нема"...
Я вбивство вдіну у принадливу красивість,
І душу месника хай мара підніма.
Меч справедливості - караючий, помститись, -
Віддам у натовп... І тоді в руках сліпця
Він стрімко блисне, наче громовиця, -
Ним стратить матір син, а дочка вб'є отця.
Скажу я кожному: “Тобі ключі єдині.
Ти бачиш світло, а для інших вогник згас”.
Він буде скиглити, розірве одежину,
І звати інших... Та оглухуть всі в той час.
Не збереже сівак колючий колос сіву,
Меч, хто прийняв, то той і випустить свій дух.
Хто пригубив хоч раз хмільну отруту гніву,
Той стане катом, чи то жертвою катюг.

переклад Володимира Туленка, 2022

*****

Максимилиан Волошин "Ангел Мщенья"

Народу русскому: Я скорбный Ангел Мщенья!
Я в раны черные - в распаханную новь
Кидаю семена. Прошли века терпенья.
И голос мой - набат. Хоругвь моя - как кровь.
На буйных очагах народного витийства,
Как призраки, взращу багряные цветы.
Я в сердце девушки вложу восторг убийства
И в душу детскую - кровавые мечты.
И дух возлюбит смерть, возлюбит крови алость.
Я грезы счастия слезами затоплю.
Из сердца женщины святую выну жалость
И тусклой яростью ей очи ослеплю.
О, камни мостовых, которых лишь однажды
Коснулась кровь! я ведаю ваш счет.
Я камни закляну заклятьем вечной жажды,
И кровь за кровь без меры потечет.
Скажи восставшему: Я злую едкость стали
Придам в твоих руках картонному мечу!
На стогнах городов, где женщин истязали,
Я «знаки Рыб» на стенах начерчу.
Я синим пламенем пройду в душе народа,
Я красным пламенем пройду по городам.
Устами каждого воскликну я «Свобода!»,
Но разный смысл для каждого придам.
Я напишу: «Завет мой - Справедливость!»
И враг прочтет: «Пощады больше нет»...
Убийству я придам манящую красивость,
И в душу мстителя вольется страстный бред.
Меч справедливости - карающий и мстящий -
Отдам во власть толпе... И он в руках слепца
Сверкнет стремительный, как молния разящий, -
Им сын заколет мать, им дочь убьет отца.
Я каждому скажу: «Тебе ключи надежды.
Один ты видишь свет. Для прочих он потух».
И будет он рыдать, и в горе рвать одежды,
И звать других... Но каждый будет глух.
Не сеятель сберег колючий колос сева.
Принявший меч погибнет от меча.
Кто раз испил хмельной отравы гнева,
Тот станет палачом иль жертвой палача.

(1906 г.)