Все не те Украинский язык

Віктор Матюк

Все не те

Все не те, життя не так йде, західний вітер в другу сторону дме,
Але душа, як і раніше буйно цвіте! До чого життя грішника доведе?
Цього не знає ніхто, ми думаємо ні про що: про гроші та про своє майно,
Але проходить все, проте щось в душі святе надовго залишається,
Навіть коли вона спотикається і падає долу, її немічну і кволу, понуру і голу
Святі почуття тягнуть вгору, адже там є великий храм і його золотим куполам
Свою святість треба віддати небесам! С гріхом навпіл розсталось немало стареньких тіл,
А молоді особи дивляться на гріх спідлоба, з ним одна морока, все в руках господа-бога!
Душа молиться и кається, рідко коли біля хреста зупиняється,
Але яке життя, таке и каяття! В душі стужа люта, там забуті честь і покута!
З якого кінця підійти до повсякденного буття, щоб посеред білого дня
Запам’ятати святе ім’я того, хто для нас є велике божество, але де воно?
Як істину знайти посеред розтрощеннях доріг? Де захований наш оберіг?
Я збився з ніг в пошуках святого краю, постійно його шукаю, свої помилки виправляю,
Але час невпинно йде, надія тане, сум ось-ось до душі в гості нагряне!
Туман буття навкруги розтане, але життя довкола триває, думка далеку відстань долає,
Так чому ж рідна земля так стрімко палає? В степу іржуть коні,
Їх хлоп’ята на водопій женуть, неохоче ждуть, поки інші до них підійдуть!
Закінчуються невдалі перегони, свою міць втрачають православні ікони,
Мліють долоні, липким потом покрилися старіючі скроні, бог змінює нашу природу,
Тільки б не зігнутися ворогам в догоду! Правда скрізь одна, це – приємна новина,
Чому ж тоді забруднену білизну ранішнім ранком так видно? Виглядаю солідно,
Працюю плідно, але постійно в небесній лазурі з’являються вітри и сильні бурі!
Відриваю погляд від відчиненого настіж старого вікна,
Продовжується таємна гра великих титанів, вони красуються з телеекранів,
Ми ж все своє життя спостерігаємо взаємні розбрати и тертя! Все не так,
Вже в котрий раз щось спонукає нас забути про сутність земного буття!
Навкруги літає одна саранча! Рядом з конем гнідим мої думки розсіюються, як дим!
Мить залишається без буденних прикрас, вороги приготували останній цвях для труни,
Спробуй підніми свої гріхи з рядної землі! Немає ні печалі, ні покори, а що далі?
Навкруги степи і доли, вдалині - Карпатські гори! Думаю багато,
Рядом з батьківською хатою палає багаття, проміж собою воюють сестри и брати,
Де рівновагу для них знайти? Грішний розум не відбивається від тілесних дум,
Небо палає над нами, бог осипає наших ворогів дорогими дарами! Пухне сива голова,
Вона не сприймає святі слова, їй докучає буденне життя!
Всім, хто поруч, справа і ліворуч, однаково, що події знакові течуть не так,
А грішну душу охоплює нестримний жах: як можна топтатись по чужих головах,
Незважаючи на деякі речі: похила спина, згорблені плечі,
Що залишились нам від часів Іона Предтечі! До сокровенної мети ще дуже далеко йти,
Пропливають перед очима придорожні стовпи, тяжко йти, коли могильні хрести
Виникають з темряви зненацька, приємна балачка потішає рибака,
А ось його покірній слуга про щось інше тихо з небом розмовляє! Комусь докоряє,
Декілька слів з його губ злітає и він обіч дороги скромно сідає, ніхто його тут не впізнає!
Він прийшов сюди здалеку, щоб почути голос рядної лелеки! Голос біса чую вночі:
«Бачиш гріх – промовчи!» Я ж мчусь своїм гріхам напереріз, що я богу взамін приніс?
Тлін и суєту, неміч і пустоту! Краще промовчу, не стану гарчати на свою судьбу,
Поки живу – сподіваюсь, каюсь, каюсь, каюсь! У всякій мудрості багато печалі,
Перед очами золоті храми, я ж йду по вузькій стежині до гір ской полонини!
Там донині мешкає моя родина: батько, мати и дружина, у них над головою дах,
Але звідки у них взялися сльози на очах? Скрізь метушня, вночі и посеред білого дня,
Але сяйво вогню все життя миттєво змінює на кореню  і буденну метушню
Перетворює в пеньку! Переходжу річку стрімку, гарно мені одному,
Хоча душа тікає з дому, вона набиває собі оскому тільки тоді,
Коли на землю падає попіл від минулого буття! Грішні Ви и грішний я!
Продовжується життя! Я ж постійно Бога молю: захистити мене і всю мою рідню,
Погані думки від себе гоню, іноді плачу и стогну!
Давав я Богу обіцянки забути про бешкет і п’янки, валився з ніг,
Але нічого зробити цим не зміг! На голову посипався білий сніг,
Біс в душі переміг на коротку мить, дуже кортить сказати стражам честі,
І їм свої думки донести, що минулі розваги мені нині не до душі!
Духовні втрати властиві людям бідним і багатим! Хочу всім побажати
Свій страх швидко подолати, вимести непотріб з батьківської хати,
А потім сіяти і жати, землю до сьомого поту обробляти, любити и кохати,
Щоб розбрат в своєї державі до кінця подолати!

м. Маріуполь
12 червня 2014 р.