Максимiлiан Волошин Нащадкам Пiд час терору

Максиміліан Волошин "Нащадкам" (“Під час терору”)

Хто розповість нащадкам нашу повість?
Ні записи, ані думки й слова
До них не дійдуть: лизом злиже пломінь
І виїсть кров незрячі письмена.
Але, можливо, шаноблива пам'ять
Вірш випадковий вусно збереже.
Ніхто з вас і не знав про те, що нами
Під корень зрубано, аж досхочу, з горою:
Ми свідки величезного розпаду,
Ми зріли божевілля цілих рас,
Загибель царств, кудлатисті світила,
Прообраз суду, як в останній раз:
Пережили ми Іліади воєн
І Апокаліпсис революцій.

На шлях ми вийшли, коли вік нездужав,
Як тиш всесвітня покидала нас,
Коли слова про звірства і про війни
Всім бачилися казкою, не більше.
Та морок, лайка, мор, і боягуз, і глад
Застигли посередині дороги:
Розверзлись хляби душ і глиб життя,
І вир нічний злизав нас, як одного.
Став кожен кожному в момент отой - диявол;
Кров породнила душі; а законом стало - вижить;
І боргом — помста.
Та ми не скорились:
Єства законів неслухи
В собі самих укрили наше сонце,
На дні темниць народжували силу
Непереборного кохання, і в тортурах
Навчилися ми вірити й молитись
Лиш за катів, бо зрозуміли, - кожен
Є полонений ангел у диявольській личині,
Вогні катівень виплавили радість
Про місію та розвиток людини,
Ніколи вже не мріяли красивше
І полум'яніше, як в час останній доль.

Нащадки всі майбутні, пам’ятайте:
Якщо у всесвіті вам жити доведеться,
Де кожна частка, де клітина кожна
З другою злита в самозреченій любові,
І людство вже нарешті подолало
Закон про необхідний смерті фатум,
То і офіра наша в тому світі є!

переклад Володимира Туленка, 2022

***

Максимилиан Волошин "Потомкам" (“Во время террора”)

Кто передаст потомкам нашу повесть?
Ни записи, ни мысли, ни слова
К ним не дойдут: все знаки слижет пламя
И выест кровь слепые письмена.
Но, может быть, благоговейно память
Случайный стих изустно сохранит.
Никто из вас не ведал то, что мы
Изжили до конца, вкусили полной мерой:
Свидетели великого распада,
Мы видели безумья целых рас,
Крушенья царств, косматые светила,
Прообразы Последнего Суда:
Мы пережили Илиады войн
И Апокалипсисы революций.

Мы вышли в путь в закатной славе века,
В последний час всемирной тишины,
Когда слова о зверствах и о войнах
Казались всем неповторимой сказкой.
Но мрак и брань, и мор, и трус, и глад
Застигли нас посереди дороги:
Разверзлись хляби душ и недра жизни,
И нас слизнул ночной водоворот.
Стал человек — один другому — дьявол;
Кровь — спайкой душ; борьба за жизнь — законом;
И долгом — месть.
Но мы не покорились:
Ослушники законов естества —
В себе самих укрыли наше солнце,
На дне темниц мы выносили силу
Неодолимую любви, и в пытках
Мы выучились верить и молиться
За палачей, мы поняли, что каждый
Есть пленный ангел в дьявольской личине,
В огне застенков выплавили радость
О преосуществленьи человека,
И никогда не грезили прекрасней
И пламенней его последних судеб.

Далекие потомки наши, знайте,
Что если вы живете во вселенной,
Где каждая частица вещества
С другою слита жертвенной любовью
И человечеством преодолен
Закон необходимости и смерти,
То в этом мире есть и наша доля!

21 мая 1921
Симферополь