Максимiлiан Волошин Про росiйську революцiю

Максиміліан Волошин “Про російську революцію”

На славу лютого закону
Для братовбивчої війни,
Червоним кольором вини
Горять знамена, як прокльони.

Життя російське і талан
Змішало прізвиська та грані:
Наш «пролетар» - то голий пан,
А наші буржуа - міщани.
А грізний демон “Капітал”
Володар фабрик. Князь турботи,
Як сутність того, сенс роботи,
Що перетворена в кристал,
Нам невідомий:
недбайливі
Серед багатств землі - злидота,
Віками пронесли турботу,
Сохою шпортавшись на ниві,
До нашої землі любов…
Росії душу розриває,
Примари в сутичці, та кров
Із ран її тече живая.

То чи не нам вік звікувать
Останню європейську долю,
Щоби собою відвертать
Її від згубливості болю.
Хай бунт наш — чад, хай злиднів хруст,
Хай біль від наших ран не наша,
Не омине оця нас чаша
Чужих страждань - для наших вуст.

І якщо стали поміж нами
Всі марення про майбуття,
Та хочем руського життя,
Де ми з чужими іменами.
Найтонша із усіх зараз,
Лікує завше світ росія
Ти, що загинула не раз,
Воскресла всупереч стихія.

Так, як колись святий Франциск
Побачив: чистий сонця диск
І кисті рук й ніг Розіп'ятий
Промінням випалив трикратно.
То ти в молитвах прийняла
Чужі жахи, чужого зла
Криваві, як тавро, стигмати

переклад Володимира Туленка, 2022

*****
Максимилиан Волошин “Русская революция”

Во имя грозного закона
Братоубийственной войны
И воспалённы, и красны
Пылают гневные знамёна.

Но жизнь и русская судьба
Смешала клички, стёрла грани:
Наш «пролетарий» — голытьба,
А наши «буржуа» — мещане.
А грозный демон «Капитал» —
Властитель фабрик. Князь заботы,
Сущность отстоенной работы,
Преображённая в кристалл, —
Был нам неведом:
нерадивы
И нищи средь богатств земли,
Мы чрез столетья пронесли,
Сохою ковыряя нивы,
К земле нежадную любовь…
России душу омрачая,
Враждуют призраки, но кровь
Из ран её течёт живая.

Не нам ли суждено изжить
Последние судьбы Европы,
Чтобы собой предотвратить
Её погибельные тропы.
Пусть бунт наш — бред, пусть дом наш пуст,
Пусть боль от наших ран не наша,
Но да не минет эта чаша
Чужих страданий — наших уст.
И если встали между нами
Все бреды будущих времён —
Мы всё же грезим русский сон
Под чуждыми нам именами.
Тончайшей изо всех зараз,
Мечтой врачует мир Россия —
Ты, погибавшая не раз
И воскресавшая стихия.

Как некогда святой Франциск
Видал: разверзся солнца диск
И пясти рук и ног Распятый
Ему лучом пронзил трикра;ты —
Так ты в молитвах приняла
Чужих страстей, чужого зла
Кровоточащие стигма;ты.

<12 июня 1919>