Лялька

У двері лялькової майстерні постукала жінка років тридцяти.
- Увійдіть, - запросив майстер, окинувши її швидким поглядом.
Типова сіра мишка у мішкуватих штанах та чорній водолазці. Пряме каштанове волосся недбало зачесане назад. Втомлений погляд та темна помада на губах.
Вона втиснулася бочком у широкий дверний отвір, ніби не вміючи оцінити відстань до притолоки, і зупинилася, стискуючи в руках носову хустку.
- Це ви продаєте ляльок, що говорять?
- Я. Бажаєте зробити замовлення?
- Так хочу.
Майстер із усмішкою присунув до себе бланк і приготувався записувати.
– Для маленької дівчинки?
- Так... неважливо... Мені потрібна висока лялька.
Вона показала рукою приблизно вісімдесят сантиметрів від підлоги.
- Добре.
- З каштановим волоссям та зеленими очима.
- Як скажете, - майстер швидко креслив щось на аркуші паперу.
- І з ямочкою на підборідді.
- Буде зроблено.
- І з родимкою на лівій щоці. Ось тут. Велика чорна родимка, ну, ось знаєте, начебто половинка вишні.
Майстер здивовано підняв брови.
- З родимкою?
- Так, якщо можна, - несміливо посміхнулася жінка. – Це дуже важко виконати?
- Ну, що ви, зовсім ні. Будь-який каприз за ваші гроші.
- І ще - вона обов'язково має вміти говорити!
Ляльковий майстер поклав ручку на стіл і серйозно глянув на клієнтку.
- Чи бачите... Наші ляльки - не роботи. Вони не мають штучного інтелекту. Максимум, що ми можемо, це навчити їх декільком словам чи реченням, які вони потім вимовлятимуть випадковим чином. Наприклад, «мама» чи «хочу спати», чи «розкажи мені казку».
Жінка кивнула:
- Мене це влаштовує. Ви можете навчити ляльку фразі: «я люблю тебе»?
- Просто. Що небудь ще?
"Ти найкраща". "Ти в мене красуня". Щось у такому дусі.
- Прекрасно! Ваша донька буде у захваті.
Через три тижні він з гордістю вручав клієнтці замовлення. Жінка швидко глянула в лялькове обличчя і відвернулася.
- Упакуйте, будь ласка, - попросила майстра.
Повернувшись додому, вона посадила ляльку в крісло, покривши її ноги пледом, і трохи приглушила світло. У квартирі пахло самотністю та пилом. Спекотний день за вікном перетікав у душну ніч.
Жінка пройшла на кухню і зварила собі каву, а потім захопила вазу з печивом і віднесла все це у вітальню на журнальний столик. Сама присіла під торшером, так, що світла пляма лягала на стільницю, а обличчя обох - її і ляльки - залишалися в тіні.
- Ну що, мамо, поговоримо?
- Я тебе кохаю, - сказала лялька.
Жінка помовчала, збираючись із думками. Неквапливо сьорбнула гарячу каву і поставила чашку на стіл.
Їх чекала довга розмова.

* переклад: Лiлу Амбер

Источник:
"Кукла": http://proza.ru/2020/07/08/100