Максимiлiан Волошин Оскаженiла Русь

Максиміліан Волошин “Оскаженіла Русь”

То ж для тебе Суздаль із Москвою
Землі відбирали, а грошвою
Й золотом наскиртили суму?
У шафарнях придане копили,
Наречену школили й ліпили
У мальованій темниці-терему?

Це ж тобі на річкових витоках
Тесляр-Цар побудував широко.
Дім, де навкруги є п’ять морів?
Наречена войовнича й гарна,
Чи не ти завжди була жадана
Для заморських княжичів синів?

Та тобі з дитинства були любі
По лісах глибокі скитів зруби,
Степ, де не було пересторог. 
Вільниці, роздолля та вериги,
Самозванці, злодії, розстриги,
Солов'їний посвист і острог.

Заміж за царя не захотіла
Наче для душі знайшла ти діло:
Ворог звав: розвій та розточи,
Віддавай скарбницю всю багатим,
Злидням - владу, силу - супостатам,
Смердам – честь, а зрадникам – ключі.

Піддалася підмові та нарузі,
Віддалась розбійнику й злодюзі,
Підпалила посади, хліба,
Родове житло ти розорила
І пішла злиденна, бо зганьбили,
Як раба останнього раба.

Чи я можу в тебе кинуть камінь?
Пристрасть засужу та буйний пламінь?
Чи обличчям в бруд не поклонюсь?
Слід ноги босої ріже лезом,
Ти безхатченко, гуляща, нетвереза,
У Христі оскаженіла Русь!

переклад Володимира Туленка, 2022

***

Максимилиан Волошин “Святая Русь”


Суздаль да Москва не для тебя ли
По уделам землю собирали
Да тугую золотом суму?
В рундуках приданое копили
И тебя невестою растили
В расписном да тесном терему?

Не тебе ли на речных истоках
Плотник-Царь построил дом широко —
Окнами на пять земных морей?
Из невест красой да силой бранной
Не была ль ты самою желанной
Для заморских княжих сыновей?

Но тебе сыздетства были любы —
По лесам глубоких скитов срубы,
По степям кочевья без дорог,
Вольные раздолья да вериги,
Самозванцы, воры да расстриги,
Соловьиный посвист да острог.

Быть царевой ты не захотела —
Уж такое подвернулось дело:
Враг шептал: развей да расточи,
Ты отдай казну свою богатым,
Власть — холопам, силу — супостатам,
Смердам — честь, изменникам — ключи.

Поддалась лихому подговору,
Отдалась разбойнику и вору,
Подожгла посады и хлеба,
Разорила древнее жилище
И пошла поруганной и нищей
И рабой последнего раба.

Я ль в тебя посмею бросить камень?
Осужу ль страстной и буйный пламень?
В грязь лицом тебе ль не поклонюсь,
След босой ноги благословляя, —
Ты — бездомная, гулящая, хмельная,
Во Христе юродивая Русь!