Максимiлiан Волошин На вокзалi

Максиміліан Волошин "На вокзалі"

В каламутному світлі зів'ялих
Електричних нових ліхтарів
На клунках, тюках, покривалах
Серед кошиків, скринь та ларів,
На соняшниках, на недокурках,
У серм'ягах, шинелях, бурках,
То нарізно, то купою, в ряд,
На підлозі, на сходах сплять:
Одні — розкидавшись — ніби
Підкошені, без кореню,
Інші — викрутивши круто
Шию, стегно, ступню.
Між ними бродить зараза,
Отруює їхню кров:
Тиф, холера, проказа,
Ненависть та любов.
Їдять їх жадібно поїдом
Мухи, москіти та гнус.
Вони задихаються в смороді
З випаровувань тіл та душ.
Як в потойбічному вирі,
Де кожен зробив із чеснот
Противаги та гирі
Денних кипінь та турбот.
Так сплять вони по вокзалах,
Вагонах, платформах, залах,
По ринках, по площах і там -
У стін, у відхожих ям:
Біженці із зголоднілих,
Битих нещадно столиць,
З міст у війні обгорілих,
Селищ, аулів, станиць,
Містечок: прірва зіниць.
І соціальний месія,
І баба з дитятками в ряд,
Офіцер, грабіжник, солдат,
Спекулянт, мужики
вся Росія.
Лежить вона, розіпнута сном,
На вікових розлогах,
Розплескана по дорогах,
Бита мечем та вогнем,
Із запікшимися губами,
У бруді, в крові та у злі,
І ловить повітря руками,
І кидається по землі.
В маячні не може забути,
І не може прокинутись, спить.
Чи не все всім попрощається, люди,
Хто страждав, як вона, щоби жить?

переклад Володимира Туленка, 2022 рік


***

Максимилиан Волошин "На вокзале"

В мутном свете увялых
Электрических фонарей
На узлах, тюках, одеялах
Средь корзин, сундуков, ларей,
На подсолнухах, на окурках,
В сермягах, шинелях, бурках,
То врозь, то кучей, то в ряд,
На полу, на лестницах спят:
Одни — раскидавшись — будто
Подкошенные на корню,
Другие — вывернув круто
Шею, бедро, ступню.
Меж ними бродит зараза
И отравляет их кровь:
Тиф, холера, проказа,
Ненависть и любовь.
Едят их поедом жадным
Мухи, москиты, вши.
Они задыхаются в смрадном
Испареньи тел и души.
Точно в загробном мире,
Где каждый в себе несет
Противовесы и гири
Дневных страстей и забот.
Так спят они по вокзалам,
Вагонам, платформам, залам,
По рынкам, по площадям,
У стен, у отхожих ям:
Беженцы из разоренных,
Оголодавших столиц,
Из городов опаленных,
Деревень, аулов, станиц,
Местечек: тысячи лиц…
И социальный мессия,
И баба с кучей ребят,
Офицер, налетчик, солдат,
Спекулянт, мужики —
вся Россия.
Вот лежит она, распята сном,
По вековечным излогам,
Расплесканная по дорогам,
Искусанная огнем,
С запекшимися губами,
В грязи, в крови и во зле,
И ловит воздух руками,
И мечется по земле.
И не может в бреду забыться,
И не может очнуться от сна…
Не всё ли и всем простится,
Кто выстрадал, как она?