Максимiлiан Волошин Русь розпутна

Максиміліан Волошин "Русь розпутна"

У присілках жахітних, згорілих,
Де тинється й шастає люд,
П’є та вештається очманіла
І горлає страмнючіший бруд.

Матюкається, кличе напасті,
Скаче гола та ловить екстаз.
І для повного оркського щастя,
Порохняво мотлошить щораз.

А проспавшись, знов б'є себе в груди,
Мочить хустку та зве бісенят,
Про розстріляних діток усюди
Прореве, про загиблих дитят.

То округлить, як блюдці очища .
Вп'ється, вчепиться, буде волать:
“Не залиште жебрачить в грязіщі,
Нетверезою згубно конать.

У проблеми зі мною заглибся,
Пригорюнься за нових мерців,
Не продай басурманам та вбивцям,
На потіху для диких ссавців…

Все життя в теремах примусове.
Вже натішились з мене всі вкрай...
Припаскудили капосним словом,
Припоганили, як зазвичай”.

Хіба можна таку залишити,
Відвернутись, позбутись, забуть?
Ні молитвою не відмолити,
Ні коханням вже не повернуть.

Розступися ж, кривава безодня!
Щоб у всьому об’ємі буття
Всенародно, всесвітньо, природньо
Нам відкрилася правда життя!

переклад Володимира Туленка, 2022

***

Максимилиан Волошин "Русь гулящая"

В деревнях погорелых и страшных,
Где толчется шатущий народ,
Шлендит пьяная в лохмах кумашных
Да бесстыжие песни орет.

Сквернословит, скликает напасти,
Пляшет голая — кто ей заказ?
Кажет людям срамные части,
Непотребства творит напоказ.

А проспавшись, бьется в подклетьях,
Да ревет, завернувшись в платок,
О каких-то расстрелянных детях,
О младенцах, засоленных впрок.

А не то разинет глазища
Да вопьется, вцепившись рукой:
«Не оставь меня смрадной и нищей,
Опозоренной и хмельной.

Покручинься моею обидой,
Погорюй по моим мертвецам,
Не продай басурманам, не выдай
На потеху лихим молодцам…

Вся-то жизнь в теремах под засовом..
Уж натешились вы надо мной…
Припаскудили пакостным словом,
Припоганили кличкой срамной».

Разве можно такую оставить,
Отчураться, избыть, позабыть?
Ни молитвой ее не проплавить,
Ни любовью не растопить…

Расступись же, кровавая бездна!
Чтоб во всей полноте бытия
Всенародно, всемирно, всезвездно
Просияла правда твоя!


5 января 1923
Коктебель