Тарас Украинский

 Віктор Матюк

Тарас

Простодушний Тарас  на кручах Дніпра скотинку пас,
Він кожний раз почував себе, як свинопас,
Якого вороже око принижувало и убивало,
И ось одного разу нещастя хлопця спіткало!
Північна пітьма розплющила очерети, степи и дома,
Майбутнє звалилось в пекло, вороги діяло дотепно,
Він як дурень оберігав  бокатий курінь від пожеж,
Пережив розпач и розпач,  не біло великих вдач,
Невже йому до престарілих років не звільнитись від ворогів,
А також чужих гріхів! Він осторонь на зелений схил присів,
Трохи відпочив, як зачарований слухав дівочий спів,
Свій язик на коротку мить із останніх сил прикусив,
І від розпачу завмер: що з цим світом сталося,
Що душа із радістю розсталася, тіло бідкалось,
Йому тяжко завжди жилось, багаті відібрали все,
Що ця земля и небо людям шле и залюбки їм віддає!
Вітер розпачу йому в спину дме и подумки до чужої країні несе,
Там все не те, що на цій землі є! терен цвіте, огородина росте,
І Дніпро під боком реве и гуде, місце пусте бачить Творець,
Хай йому грець тому буттю, що не залишаю повсякденному життю ні каплі надії!
Нездійсненними залишаються думи і дії, вітер віє-повиває, яка ж доля його спіткає?
Він вважає так, що навіть кожний батрак має розум на свій смак, а дурак спіткнеться,
І знову повернеться туди, де всі його думи и мрії ніколи не здійсняться,
Але треба не зволікати час, колі небо посилає шанс вирватись із суспільних пут,
Не зміниться ні буття, ні його суть навіть коли-небудь, якщо ніхто в свої руки не візьме кермо!
Різниці в тім нема,  що затьмарює очі: світло чи темрява, суть завжди одна:
В кінці кінців з*явиться епітафія, як символ твого буття на могильній пліті.
Які ж там будуть написані фрази и слова, напевно це справа дурна – думати про далеке,
Про них тобі розкажуть білі лелеки! В свій час ой Тарас від кацапів Малоросію не спас!
Обійдемось без зайвих фраз! Дотик долі, поклик  судьби заповнять дні і роки земного буття,
Що поробиш ти, якщо тобі не допоможе мрію здійснити ніхто! Небо хмарами заволокло ,
Наплів туман, як свіже молоко, пішло тепло вздовж ріки, а він навпаки буттю
Розглядує долю залюбки, бере в руки списаний олівець, знаходить овець
І прямує напростець, щоб нікого не бачити и нічого не чути, а бути самим собою,
Темрява змінилася грозою, залишивши за собою розпач и біль!
Немає більше ні мочи, ні сил, щоб вибратися  з-під тягаря ночі
И подивитися щастю в очі! Роки пролетіли, нові молохи лоб кров’ю окропили,
Давнішні мрії свої наміри до кінця почти здійснили, але світ сяйвом не заполонили!
Дороговказну зірку запалили, свої наміри здійснили, розсунули стіни темряві плечем,
Все – тлін, все – суєта, ти знову з гріхами один на один, за твоє спиною тільки старий тин,
За яким ті не сховаєшся, чого ж за останню надію руками и слова не чіпляєшся!
В той непам’ятний вік він вивчав старий алфавіт, дівочий спів до плачу Тараса довів,
У нього немає слів, щоб чимось висловить допомогу людям тим,
Хати яких горять, малі діти голосять и кричать, коли всі сади уже відцвіли!
Вони дочекались лютої зими, воли ледь до двору неспішно дійшли,
Де ж моє пекло и де ж мій рай? Сам себе спочатку запитай,
Почекавши, відповідь дай! Не тримай лють в собі, не став хрест на долі,
Не насипай солі на душевні рани, тирани були и будуть завжди,
Як не суди, як не розмовляй, все одно своє слово тримай!
Земля хрипить, підлога під ногами рипить, сім*я не спить,
Як би їй завтрашній день без болю прожити и всі свої потреби разом задовольнити?
Карта бита, нічим крити, доля розбита, стежка буття вождями розмита,
Але треба терпіти доки, поки хиби чи пороки не перестануть душу ганьбити!
Його душа чиста и дума не затьмарена, мовчать вуста, кінець твого перста
Завершить незавершені діла, на все воля Творця, і стежка ця, що тебе до себе  прийняла,
До цілі дійшла, Господь захотів, щоб божий отрок до свого щастя не дожив,
Святий дух його працю одухотворив, и померлий прах до рідної землі переселив!
Він в своїй родині знайшов позбавлення від рабства, його життя не схоже на побут людства,
У річці вирує вода точно так же, як і повсякденне життя,
А повсякденна праця вимагає смирення, тяжке сьогодення
Заставляє с головою пірнати в холодну воду назустріч сп’янінню,
Щоб не попасти ні долі, ні щастю за металеві грати!
Тарас заповідав наступному поколінню життя віддати за рідну хату, тата і матір!
Нам залишилось одне: не забути ім’я своє, і не зганьбити всіх і все,
Хто поруч з тобою живе, и неспішну бесіду ввечері веде!
Навіщо чекати Судного дня, буття проклинаючи,
И нісенітниці розповідаючи, чекаючи на прощення Господнє,
Воно чемно назустріч людям йде, але деякий час пройде,
 І все, смиренне схаменеться, від сну проснеться, за вили візьметься
І тоді владі доведеться тікати, аби самій не сісти за тюремні грати!
На Чернечій горі стоїть кам’яна брила, чоловіча статуя розправила крила,
Що було, пройшло, що буде, це не знає ніхто! За рідний край серце і душу богу віддай,
Для тебе тут був Рай! В його слові відчувалась міць і сила,
Попереду – тільки тлін і глибока могила!

м. Ржищів
19 грудня 2019 р.
14:11