Марина Цвeтаева Над скелею вороною

Марина Цвєтаєва "Над скелею вороною  …"

Над скелею вороною
Білий світанку рукав.
Ногу неначе пристроїв,
Насилу сюди закопав

У землю радія, що перша
Встала, у зорях вінець.
Максе! Початок звершень -
Присінок твій, рідний стілець!

Пізніше, в полу’день найвищий,
Під дзвони на шиях кіз,
З горбика та на горбище,
З брили та на хмароріз

По трисаженим кріслах:
— Тронам інших епох! -
Максе! Приємно, дійсно,
Лізти з тобою - Бог

Знає куди! Так, види
Завше, — тереновий тріск.
З брили на піраміду,
З риби на обеліск.

А потім, вже на пологій
Вишці — орли навкруг.
Максе! Немов у Бога,
Їсти у тебе з рук,

Божих або ведмежих,
Випереджаючих “дай”,
Рук дбайливих безмежно,
За наш опалений край

В ранах, у розбратах клятих,
У вірі суцільній, в печі.
Максе, я спала, як в брата,
Схилившись на скелі-плечі!

(Го’ри... Отак ото вго’рі
Бачу, бо гарно видно,
Місце: з нього два моря
Аж по самісіньке дно

Безодні ... два моря відразу!
Дочки чужої пори,
Хто вам два ока, як фразу,
Отак піднесе з гори?)…

Тільки тепер, у підпіллі,
Бачу загасле, як вдох,
Світло – мені так вільно
Було в охопленні двох

Рук твоїх… У зустрічних
Царствах - небачених всіх,
Максе, хотілося вічно
Бути на грудях твоїх!

* * *

Вже ні травинок ніяких,
Тиша, а не буревій…
Максе! Не зможу так м'яко
Спать, як на скелі твоїй!

переклад Володимира Туленка, 2022

***

Марина Цветаева "Над вороным утесом…"

Над вороным утесом —
Белой зари рукав.
Ногу — уже с заносом
Бега — с трудом вкопав

В землю, смеясь, что первой
Встала, в зари венце —
Макс! мне было — так верно
Ждать на твоем крыльце!

Позже, отвесным полднем,
Под колокольцы коз,
С всхолмья да на восхолмье,
С глыбы да на утес —

По трехсаженным креслам:
— Тронам иных эпох! —
Макс! мне было — так лестно
Лезть за тобою — Бог

Знает куда! Да, виды
Видящим — путь скалист.
С глыбы на пирамиду,
С рыбы — на обелиск…

Ну, а потом, на плоской
Вышке — орлы вокруг —
Макс! мне было — так просто
Есть у тебя из рук,

Божьих или медвежьих,
Опережавших «дай»,
Рук неизменно-брежных,
За воспаленный край

Раны умевших браться
В веры сплошном луче.
Макс, мне было так братски
Спать на твоем плече!

(Горы… Себе на горе
Видится мне одно
Место: с него два моря
Были видны по дно

Бездны… два моря сразу!
Дщери иной поры,
Кто вам свои два глаза
Преподнесет с горы?)…

Только теперь, в подполье,
Вижу, когда потух
Свет — до чего мне вольно
Было в охвате двух

Рук твоих… В первых встречных
Царстве — о сам суди,
Макс, до чего мне вечно
Было в твоей груди!

* * *

Пусть ни единой травки,
Площе, чем на столе —
Макс! мне будет — так мягко
Спать на твоей скале!

1932 г.