Думки вголос... -2-

      (На жаль, сьогодні мене змучили сумні думки, психологічна депресія.)

З самого ранку, тільки ввімкнув Ноутбук, всюди нагадування – не забудьте поздоровити свого батька! Цього року на 19-е червня припала ця визначна дата – “ДЕНЬ БАТЬКА”! І нехай на Україні ми почали відзначати цю дату тільки з 2019 року, але вона завоювала симпатії українців дуже швидко і це справедливо. Для дитини так важливо, що ним опікується доросла, любляча його, рідна людина, з якою приємно спілкуватися, послухати розказану ним казочку на ніч. Дитина спокійна – щоб не сталося, батько захистить, допоможе і якщо за непослух колись нагримає, то однак швидко пробачить, пригорне, поцілує!

Так чому ж мені зараз, сьогодні так не комфортно на душі – прикро, уразливо? Все своє дитинство, юність, а якщо чесно, то все своє життя я з величезною заздрістю спостерігав за своїми друзями, в яких були такі прекрасні батьки. Зараз я розумію, в їх сім’ях теж були і негаразди, і смуток, та мені чомусь завжди ввижалося, що в них щасливе дитинство – вони мали люблячого батька. Тож можна зрозуміти, з яким нетерпінням, з яким нестримним бажанням я очікував появи в моїй сім’ї появи синочка, саме синочка, щоб по спроможності надати йому все те, що недоотримав від власного батька! Та мені таки пощастило, бо в мене, на щастя, народився ще один синочок і я міг на повну віддати своє тепло і всі свої знання своїм любим діткам.

Та все ж, зараз, нишпорячи по всім закуткам СВОЄЇ пам’яті, повинен чесно визнати – хоча я й був позбавлений любові рідного батька, та доля знайшла для мене спосіб отримати на своєму життєвому шляху поміч, батьківське піклування від старших чоловіків. В юності, то допомога офіцерів-ментов, які не дозволили недосвідченому пацану скотитися в кримінальне болото! В льотному училищі відчув батьківську турботу пілота-інструктора А.С.Пошивайло, який навчив мене літати! З синовньою вдячністю згадую своїх перших командирів-інструкторів – Сашу Дудіна, Міладія Михайловича Арбузова, комеска С.П.Булигіна, ком. ОАЗ А.Козлова, ком. ОАЗ Д.А.Душимова, які по черзі ліпили з мене пілота-аса! А хіба можна забути мужиків-зеків, політв’язнів, з якими довелося жити поряд, ділити хліб, вино довгі роки – вони навчили мене бути добрим і віддавати частинку своєї душі тим, хто мав в цьому потребу! Зараз, оцінюючи свою працю, як батька, мушу з гіркотою зізнатися – на 100% виконати всі ті задуми, які будував в своїй голові, мені не вдалося. І провина за те – моя неординарна праця пілота, постійні відрядження за тисячі кілометрів від сім’ї, від рідного дому, а весь тягар виховування лягав на жіночі плечі моєї любої жінки, Танюши. Та доля до мене змилостивилася – в мене є тепер файні, дуже розумні, люблячі онуки і навіть правнук! Є на кого витрачати свою любов та ласку, тож і надалі, поки вистачить сил вони всі під моєю батьківською опікою!

ЧУПОВСЬКИЙ  ЮРІЙ           2022-й рік