Не забудемо Украинский язык

Віктор Матюк

Не забудемо

Не забудемо, не пробачимо, сонце світить, але небо плаче, 
Хтось живе в кришталевому палаці, а хтось - у старенькій хаті,
Малі віконця похожі на залізні тюремні грати,
Мати все життя хотіла журавля в небі спіймати!
Як свою немічність здолати, щоб любити та кохати,
Та й купу грошей мати, а не працювати від зарплати до зарплати?!
Депутати обіцяють, що свої обіцянки вони виконають до кінця,
На все воля Творця! Йому одному належать наші душі і серця!
Нічого окрім поту, крові та сліз не обіцяв старий і хитрий лис,
Він на своє місце ледь присів, декілька разів спітнів, поки дійшов до стільця,
Мокра потилиця і сива голова тільки в цій хатині собі спокій знайшла!
У нього був палац, він радував око, по волі пророка загублено все,
Чисте та брудне, радісне та нудне, навіщо йому це все, коли він
Багато часу провів на лоні природи, зухвалі роки минулого життя пройшли,
Як мерехтіння  прохолодної води в час темряви, навіть стовпи  на стежині 
Не можна розгледіти, але треба далі йти, щоб своє життя зберегти!
Господи, пощади, і пожалій, душа бажає мерщій позбутися поганих подій!
Люди витрачають час на те, що забирає все з грішної душі и тіла,
Грішника виправить тільки могила, міць і сила зробила пів діла,
Вони допомогли до дальнього села дійти, і там свою долю знайти!
Як головою по сторонах не крути, як не суди, всі друзі твої пішли туди,
Де цвітуть яблуневі сади білим цвітом взимку і літом!
Там квітами устелена земля, а вода чиста, як сльоза,
Протреш очі посеред холодної ночі і ти бачиш навіть те,
Що мимо швидко пролетіло, як мерехтіння безкриле!   
Воно просте, як і все, що не змінюється віками, за дієвими словами
В домі та в храмі ховається довгоочікувана темрява, мовчать вуста,
Навкруги тлін і суєта, їм немає ні краю, ні кінця! На все воля Творця!
Все пішло навпаки, застаріли думки якось потайки самі світло знайшли
В кінці тунелю, назад не повертається ні життя, ні втрати, ні набуття,
П’яний Ємеля  бреде повз чуже житло, зіпсовано теж воно,
Брухт розкиданий навколо, тут колись діти ходили в школу,
А тепер  крижаний вітер продуває тоненький светр! 
Через кілометр чи два на небі з’явились чарівні дива,
Де знайти потрібні слова, щоб свої почуття описати.
Легше змовчати, та справжні думки приховати!
Нехай люди завзяті кричать и гримають дверима,
Життя проходить мимо, всупереч бажанням, попри  стражданням
Розум товкає грішника вперед, його час прийде і він його самотужки знайде,
Але де? Там де жіноче око сяє, як алмаз, вже більше року, жінка сплакне,
До ікони підійде, почитає молитву Творця, крупна сльоза зійде с лиця,
Немає бажання бути знаменитою, їй би забавиться від напруги і втоми!
Розкотистий грім докучив всім, втім гне тільки він в скрутні часи набрид,
Жінка та ще не стара, але й не молода, адже життя невпинно тече,
Тільки, коли сонце встає, в хаті теплішає і життя по своїй стежині йде,
Куди його рок приведе? Чи він гострі кути обійде, чи навпаки почує громові розкати,
І сині мати проведе в солдати, щоб вітчизну відстояти і пам’ятати часто велике гасло:
«Україна – понад усе! Нехтуй буття лихе, не думай про те, що не збулось,
Адже ось і прийшлось пройти скрізь воду і вогонь, щось не зрослось,
І жінці знову довелось  пережити дні тяжкі, коли вночі ні ти, ні твоя родина
Молили Бога за свою Батьківщину! Хочеш – падай, не хочеш – стій,
Ти в цій країні – свій, бери багнет в руки і не бійся слуг Сатани!
Грішні вони, хоча і ми – не святі, на нас теж є плями брудні,
А на чолі липкий піт, ще не прийшов той час, щоб ти писав звіт
Про небезпечний та ганебний світ, де ти ховаєшся то від війни, то від холоду, то від жари,
То від Сатани, як від чуми переховувалися всі в ті стародавні часи, коли ще наші прадіди
Ре знали, як їм бути, вони пройшли через Крути і відсиділи в Якутії! Життя золоте пройшло,
Скупар рахує золото, зараз пам'ять путає числа і дати, відставні солдати лають депутатів,
У них друге життя друге, мене за горло інше бере, і спокою до ранку не дає! Промінь майне,
Чарівним оком мигне і швидко зникне в бездиханному повітрі на деякий час, стосовно нас
І нашого уявлення про майбутнє життя, його втрати та набуття разом з собою забирає зоря!
Благодать згадалась і кудись подалась, позбавивши нас думок страшних, без них
Мі не слухаємо гарматні розкати. Але на буття знову дивимося крізь залізні грати!
Ми ж постійно бачимо чудеса, нас охороняють небеса, так воно и э, все зайве відійде,
Залишиться лише те, що в пам'ять ввійшло назавжди, немає чужої біди, в натовпі долі
Немає місц1я для сваволі! Не пробачимо! Не забудемо! Все задокументуємо,
Під суд віддамо, не забудемо, нічого не пробачимо, червоні лінії чітко означимо,
Переможемо, поборемо азіатську Орду, перепишемо літопис роду людського,
Велика  історія не розтане в тумані минулого! Воно пройшло,
Залишилось тільки спітніле чоло, кров тече с дерев і трав,
Немає підстав сумніватись, що злочинці  відправляться за грати!
Мі вміємо воювати і свою Батьківщину захищати на полі раті!
Орда помре назавжди, українське сонце зійде навіки, віднині и до віку
Рушниця витягнута з-під стріхи, тепер всі вороги дістануть на горіхи!
Немає втіхи від проріхи  в глухій стіні, на війні, як на війні, руйнується все,
Час прийде и сюди зійдуть небеса, ворогам труба, вони не мають ні родини, ні житла,
Всюди прірва одна, вона без дна и краю, вважав і вважаю, що руку на пульсі життя тримаю!
Гріх потоне в морі кровавому, ніхто не дорікне старцю тому, що півроку мстив око-за око,
Вся Європа встала на дибки, молоді пацани і старики самі до істини дійшли, адже той,
Хто терпів поразку, той життя перетворить в казку! Перемога його все одно
Буде благодаттю наповнена, ситуація обумовлена тим, що святим не народжувався ніхто,
Ось і літо пройшло, я шукаю місце під сонцем зрання, працюю півдня, після того байдики б’ю,
Пишу, читаю, другим людям не заважаю  подумки до небес долітати, від задоволення кричати
На всю округу, лаврів не шукаю, живу і натхненні чималій час чекаю!
Чорнолісся викинуло в повітря запах черепний, чорнослив відцвів,
Порив душі дійшов до темноти, і щось кричить звідти, не розбереш,
У правди немає меж, я теж пройшов шлях від втеч до обійм,
Подякував всім, хто чисто випадково щось крикнув мені у відкрите навстіж вікно!
Ворожнечу та всю нечисть буду випалювати, хай випар стікає з високого лоба,
А грішна утроба прислухається до Бога! Нашу дорогу тяжко виправляти,
Легше жінку наодинці кохати, на приємні слова промовляти на вухо,
Доля тяжка і вразлива, інколи вона дарить грішникам жалюгідну подобу позитива!
Раптом зриваюсь, перечіпляюсь через корягу, втрачаю творчу наснагу,
Але слова вже лягли на папір, вибір зроблено, великий мир проявить відвагу
І забуде дану людям клятву! Навіщо було її давати, якщо ніхто не збирався виконувати
Зухвалі обіцянки на великому ганку, біля дуба старого, де проходила моя творча дорога,
Річ не в тім, що тобі до вподоби небесній грім, але розум не бажає спілкуватися з брудним
Буттям, а втім приниження душу пекло, а насилля до сваволі дійшло, за що все це
Даровано небесами нам? Ми відновили в душі великий храм, . головна ціль життя:
Не лишитися щастя, та зберегти всі набуття, мене ангел зранку провідав,
Начебто перед втечею від тяжкої долі, після її свавілля полум’ям окропилась земля!
Це наша земля і правда за нами, наші люди зустрічають ворогів гарматами та штиками!
Не дамо себе затаврувати, загарбники відправляться за грати! Не забудемо!
Не пробачимо, свою Батьківщину освятимо під залпами гармат! Свят! Свят! Свят!
Поки ж обійдемось без гулянь і торжеств, сила духа є і перемога прийде!
Всемогучій Бог роздує полум’я те, що крізь непроглядну темряву пройде
І  щілину для свободи та правди знайде! Мрію про це, нехай діло добре і святе
Допоможе сміливим людям свободу відстояти, і зайвий час не гаяти!
Скинуті окови з заліза та слова, з полум’яною пристрастю всі окови  стряхну,
Дверима гримну і від відкритого вікна назавжди відійду, відчай батьків,
Плач дітей і матерів лишать загарбників сну, я же все перетерплю
І ніколи не відкину від себе давнішню мрію, маю надію всі землі повернути,
І далі звабиться від душевної нудьги, нехай нам подумки допомога люди святі!
Не забудемо! Не пробачимо! Вся ця земля православною кров’ю освячена!

м. Ржищів
14 вересня 2022р.
!5:30