Максимiлiан Волошин Я подумки у кабiнет на мить

Максиміліан Волошин "Я подумки у кабінет на мить…"
 
                Р. М. Хін
 
Я подумки у кабінет на мить.
Тут ті, хто був, й хто відійшов спочить,
Але чия для нас живе химера,
І б'ється серце, бо взяли в полон...
Бодлера лик, нормандський вус Флобера,
Скептичний Франс, Святий Сатир - Верлен,
Коваль - Бальзак, записники - Гонкури ...
Їх постаті терпкі, але чіткі фігури
Нас бачать зі стіни, сплять у саф'янах книг.
Їх дух, їх мисль, їх ритм, їх бунт, їх крик…
Я вірний їм… але усіх глибоко
Хвилює мудрість слів нас і лунає знов.
Гостив тут Володимир Соловйов,
І голова біблійного пророка -
Їй личив хрест, верблюжа біля стегон шкура -
Схилялась на обшивку оцих крісел.
Творець людських смаків тут бути мусив,
Флобера, що приніс вам, як Коран,
Сюди заходив, йшов на свій диван
Й розточував вогонь та блиск Урусов.
Як закріпить мовчанку, блиск очей?
Словам надати руху, тембр, відтінки?
Малює пам’ять слабкість Стороженки
Зсивілу голову поміж низьких плечей.
Все, що тепер забуто чи в загоні, —
Всі таємства Європи чи Москви.
Навколо себе поєднали ви:
Брандес і Банг, Танєєв, Мінцлов, Коні.
Розкрийте знов щоденник ... як взірець
Відбитий профіль на важкій медалі.
Я кинусь відшукати олівець,
А думка плине у тімяні далі.
В шелесті зачитаних сторінок,
У співі фраз, в загинах інтонацій
Іскрять нам відблиски подій, життя барвінок.
Вогнь згаслих давнішніх ілюмінацій.

- переклад Володимира Туленка, 2022
 
*****

Максимилиан Волошин "Я мысленно вхожу в ваш кабинет"
 
                Р. М. Хин
 
Я мысленно вхожу в ваш кабинет…
Здесь те, кто был, и те, кого уж нет,
Но чья для нас не умерла химера,
И бьётся сердце, взятое в их плен…
Бодлера лик, нормандский ус Флобера,
Скептичный Франс, Святой Сатир — Верлен,
Кузнец — Бальзак, чеканщики — Гонкуры…
Их лица терпкие и чёткие фигуры
Глядят со стен, и спят в сафьянах книг.
Их дух, их мысль, их ритм, их бунт, их крик…
Я верен им… но более глубоко
Волнует эхо здесь звучавших слов…
К вам приходил Владимир Соловьёв,
И голова библейского пророка -
К ней шёл бы крест, верблюжий мех у чресл -
Склонялась на обшивку этих кресл…
Творец людей, глашатай книг и вкусов,
Принесший вам Флобера, как Коран,
Сюда входил, садился на диван
И расточал огонь и блеск Урусов.
Как закрепить умолкнувшую речь?
Как дать словам движенье, тембр, оттенки?
Мне памятна больного Стороженки
Седая голова меж низких плеч.
Всё, что теперь забыто иль в загоне, —
Весь тайный цвет Европы иль Москвы —
Вокруг себя объединяли вы:
Брандес и Банг, Танеев, Минцлов, Кони…
Раскройте вновь дневник… гляжу на ваш
Чеканный профиль с бронзовой медали…
Рука невольно ищет карандаш,
А мысль плывёт в померкнувшие дали.
И в шелесте листаемых страниц,
В напеве фраз, в изгибах интонаций
Мерцают отсветы событий, встреч и лиц…
Угасшие огни былых иллюминаций.

https://youtu.be/GgGgUrGqHos