Максимiлiан Волошин Маринi Цвeтаeвiй

Максиміліан Волошин "Марині Цвєтаєвій"

В радості до Вас душа без втоми!
О, яка тут благодать чеснот
Віє від "Вечірнього альбому"!
(Чом "альбом", не "зошит", не “блокнот”?)

Нащо чепчик чорний втаємничив
Чистоту чола, на очах скло?
Тільки погляд боязкий помітив,
Щік дитячих збудження зело,

Рот дитини, простота у рухах,
Поз спокійна скромність повсякчас...
Ваша книга - то є свято Духа...
Хто ж ви? Запитати хочу Вас.

Я лежу сьогодні - невралгія,
Біль дзижчить, немов віолончель.
Ваших слів доторкання незлії
І у віршах гойдалка-свірель

Біль заколихають... Ми скитальці,
Живемо для трепету туги.
(Ваші прохолодно-ніжні пальці
В темряві на скронях, мов боги!)

Ваша книга дивно схвилювала -
У ній таємне оголись вмить,
У ній країна, де всі починали,
Та квиток назад вже не купить.

Пам'ятаю: передганок, хата,
Спрагу зразу всіх земних доріг,
Всіх шляхів... було все... так багато!
Як давно я перейшов поріг!

Хто вам дав оцю у фарб виразність?
Хто відкрив секрети влучних слів?
Чесно розказать: з дитячих ласок
До весняних фантастичних снів?

Ваша книга - “звідти” звістка людям,
Зранку благовіщення моє.
Я давно вже не сприймаю чуда,
Та солодко чути: "Диво - є!"

переклад Володимира Туленка, 2022

***


Максимилиан Волошин "Марине Цветаевой"

К Вам душа так радостно влекома!
О, какая веет благодать
От страниц "Вечернего альбома"!
(Почему "альбом", а не "тетрадь"?)

Почему скрывает чепчик черный
Чистый лоб, а на глазах очки?
Я заметил только взгляд покорный
И младенческий овал щеки,

Детский рот и простоту движений,
Связанность спокойно-скромных поз...
В Вашей книге столько достижений...
Кто же Вы? Простите мой вопрос.

Я лежу сегодня -- невралгия,
Боль, как тихая виолончель...
Ваших слов касания благие
И в стихах крылатый взмах качель

Убаюкивают боль... Скитальцы,
Мы живем для трепета тоски...
(Чьи прохладно-ласковые пальцы
В темноте мне трогают виски?)

Ваша книга странно взволновала -
В ней сокрытое обнажено,
В ней страна, где всех путей начало,
Но куда возврата не дано.

Помню все: рассвет, сиявший строго,
Жажду сразу всех земных дорог,
Всех путей... И было все... так много!
Как давно я перешел порог!

Кто Вам дал такую ясность красок?
Кто Вам дал такую точность слов?
Смелость все сказать: от детских ласок
До весенних новолунных снов?

Ваша книга -- это весть "оттуда",
Утренняя благостная весть.
Я давно уж не приемлю чуда,
Но как сладко слышать: "Чудо -- есть!"

9 декабря 1910 г.