Ой, на гор Укра нська мова

Віктор Матюк   

Ой, на горі 

Ой, на горі стоять січові стрільці, бувалі захисники Батьківщини,
Нині в полум’ї палають її гори, лиса та долини, весь дим і словесна отрута
Ненавидять Україну люто,  сіють смуту кожної минути, тільки славнозвісна земля
Випльовує назад цей бруд і сміття, до забуття реалій буття не дійде, навіть, коли гроза пройде,
І країна свій спокій знайде, буде те,справжнє та святе набуття, це наша мова, наша земля!
Нема диму без полум’я, терпіння, як м’якуна, вона, як і рідна Батьківщина
Діждеться тріумфі свого, полум’я на камені  серця мого випалить  те,
Що с кацапщіни сюда попутним вітром принесло!
Тільки спітніле чоло зайві думки перемогти змогло,
Як темрява та морок, а разом з ними заклятий ворог,
Завзято взялись тягти країну далеко вниз, але там суцільне пекло,
Ніхто не бачить проросле зерно, яке на сході і заході давно уже зійшло!
Саме воно до розуміння буття свого миттєво дійшло, як би не вийшло,
Що дишло по волі Всевишнього до сусідньої столиці не дійшло,
Там би загинуло жахливе Зло, зате Добро своє праведне місце знайшло!
Повертатися в минуле ніхто на Україні не буде, на нас достатньо вилили бруду,
Від нього державу спасає вселенське чудо, минуле повторити неможливо,
Ситуація, що складається зараз у сусідній державі, має зовсім інші стандарти,
Карти їм в руки, але нам потрібне свіже повітря, час минає, доля спитає,
Чому чужоземні звички повинні знищувати наші степи и зелені доли,
Ще з часі Катерини русня серед білого дня шукала  провини у України!
В книгах тих часів до нашого часу гримить один і той же мотив:
Українські книги – це кладовище неприйнятних ідей,
Розкривши рота, через великі ворота, сюди зайшла піхота, 
Наші герої стоять горою за щастя людей,
Ненависть летить з засмучених очей! Сусідня держава немає ніякого права
Моїй державі щось трактувати, чомусь її навчати, хай наведуть порядок біля своєї хати!
Забруднене довкілля, покрите глиною та пилякою, всіх людей залякує, окрім сусідів,
Вони живуть на розсуд свій, розум марить  в сховищі мрій, йому б мерщій зникнуть з очей,
Відразу життя простих людей  пішло б на лад, нав’язливе повторення руйнує співіснування
Сіма і нації, руйнація навколишнього світу міркує знищити навіть Господню молитву,
Щоб остаточно виграти кровопролитну битву! Власне набуття не годиться на сімейного життя,
Його стезя дуже вузька, і до того ж ще й слизька, спіткнешся і впадеш, до своєї хати не дійдеш,
Я б міг свою поезію позолотити, чемно її пригостити, але ворога не можу простити,
Не пробачу, не забуду ні Маріуполь, ні Бучу! Суміш гримуча полихає в грудях,
Тугу туди увійшла немовби залізний цвях, над головою літають хмари  чорні,
Взагалі на цій святій землі люди в злагоди жили завжди! Ніхто не ждав біти.
Ці тяжкі часи пришли зі Сходу, щоб поцупити у людей честь і свободу,
Вірує негода на моїй рідній землі, ідеали всі попригинались вглиб  душі,
Не жди справедливості від своє долі та судьби,
Іони на превеликий жаль завжди тримались поодаль 
Від людського натовпу, перед ними біси ставили мету,
І щоб її досягти, потрібно побачити народження біди!
Вона ходить навкруги,  шалено і несамовито бажає перебудови навколишнього світу!
Звук карпатської трембіти зараз чути у всьому світі, тільки люди з вузької еліти
Не бояться шантажу, їм би протриматися на плаву, та захистити голову свою!
Життєва стряска приросла до мокшанського обличчя, немов зірка північна,
Вони сяяла багато діб підряд, йшла поряд з позором, всі люди кричали хором:
«Убий! Знайди привід любий, та казни всіх до одного, хто спав під рогожею,
І не вбивав перехожих! Змети з землі всіх «хох-лов», вони проповідують Любов,
А ми навіть подумки не можемо відійти на крок від убогості, горя, сліз та лиха!
Нехай вони сидять тихо, і тне дивляться на стріху, якщо вона навіть не тече,
Життя пройде, як жалюгідна мить, ми бажаємо, щоб наш сусід на бандурі не грав,
Залюбки не танцював, і від життя нічого зайвого не брав!» У кацапів немає підстав,
Щоб ми ловили гав! Заплющувати очі посеред темної ночі ніхто не збирався,
У натовпу українців один вихід залишався: або підняти руки догори,
Або з автоматами йти, довіривши життя свої долі та судьбі!
Завдяки їм, цим людям простим, не пробачимо, не простимо 
Російське хамло! Вони тут – ніхто, чернеча шваль, яка здалека
Дивиться на приємне людське життя! Всі набуття  пішли коту під хвіст,
Залишилась тільки заздрість у всіх, хто красти не вмів,
Тому ніяких прав ніхто тоді не мав! Монстр жалюгідний, у нього зовнішній вигляд – обридлий,
Збіговисько недовговічне, воно хаотичне, від нього тхне гниллю, цар надав волю сталлю,
 Полки Захід сумнівається, Схід давно вже розділив млявий світ навпіл,
У одних немає білих крил, зате у других є чітка та довгоочікувана ціль!
З одної квітки вінок не звити, долу падають червоні квіти, змінюються орбіти
Людського життя, хватить нам жити навмання! Дві держави – одна стезя,
Боже правий, захисти Україну від Лукавого,  буде новий розпад у сусідній державі,
Відійде від Мокші Азіатський схід,  все зміниться за коротку мить! Ворог тремтить,
Він без оглядки біжить туди, де залишились його сліди! Ой, на горі та зеленій траві
Грають музики, молодий скрипаль удару долі завдав, натільний хрест сховав в рукав,
Хоча не біло ніяких підстав для словосполучення – «Не я твоїх людей  вбивав, Україна,
Тут колись жила моя родина!» От тепер летять іскри з очей у безталанних людей!
Вони такі брудні, як і їхні штани,  за ними плаче шибениця, наші два бійця
Людям готові віддати свої душі і серця, в блиску глянцу проходять українські танці
На Іван – горі. Сяють зорі вгорі і немає пітьми, ми – господарі на своїй землі, потуги всі
З російської сторони на страту приречені! Що у неї на умі? Тільки п’янки та гулянки одні,
Українці зовсім не такі, вони кмітливі та швидкі, розумні, але не хитромудрі,
Вони боялись війні, але коли вороги на їхні землі зайшли, тоді труба
Людей слідом за собою позвала в похід, щоб уся нечисть згоріла дотла!
Мить Добра  продовжити є змога, святість над гріхом добуде перемогу,
Чим більш світло недосяжне,  тим треба дбайливіше берегти його полум’я,
Зберігаючи совість, честь та своє благородне ім’я, на першому плані – сім’я,
Ми живимо для безгрішного життя та щоб всі його набуття  не сходили кров’ю,
А жили в злагоді та любові до своєї родини і рідної  Батьківщини!
Не хочу жити на чужині, моє коріння тут, а не на болотних купинах,
Єдина - родина, єдина – країна! Там, де ти народився, там, де жив та хрестився,
Будеш свій вік коротати, якщо зможеш не попасти за залізні ворожі грати!
Полум’я хмелю, полум’я страсті, ось моля стихія, є ще остаточна мрія:
Всі теперішні події занотувати, щоб потім в Гаагський трибунал віддати!
Вбивць за грати, вони змінюють свої координати – бояться розплати,
Знайдемо всіх, суд будемо вершить наспіх для науки злодіям другим!
Все ж таки світлі думки розмовляють з людьми залюбки,
«Не убий, не вкради, згідно з божими настановами живи!»
Не стану лаяти діло зле, немає потреби зайвий раз збуджувати себе,
Хай живе Країна – єдина і неділима! Ой, на горі хміль цвіте, дякую країні за все,
Що маю, всіх спонукаю служити Вітчизні і не помишляти про смерть або тризну!

м. Ржищів
18 вересня 2022р.
16:30