Останн й синок осен

       І ось завітав до нас  третій, останній синок осені!  «Листопад іде дощами,  нас лякає холодами, він шурхоче під ногами   листяними килимами. Покладе на зиму спати  їжачат у теплі хати». ( Взято з інтернету)               
      У народі цей місяць називають  падолист або напівзимник,  він має з’єднати глибоку осінь з ранньою зимою. Це період, коли всі роботи закінчені, можна й дух перевести, відпочити.  Є таке прислів’я: листопад — ворота зими, у якого напоготові й віз, і сани. Тому й кажуть: «Листопад — вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат. Через нестійкий характер листопада, його часто порівнюють з  березнем, який запрошує в гості весну, а листопад зачиняє ворота осені.   
      Залишається зовсім трохи до зими. У цю пору з дерев опадає останнє пистя. «У листопаді голо в саду», – говорить народна мудрість. Все  листя опало, і  воно, блякле, лежить на землі.       
       Вже не так голосно співають пташки. Подивившись вгору на гілки дерев, можна побачити самотні спорожнілі пташині гнізда. Майже всі птахи зібралися зграями й вже вирушили на південь, щоб навесні, коли потеплішає, повернутися назад у рідні краї. 
      Жива природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок. Дні стають ще коротше, а ночі — довгими та найтемнішими. Крізь похмурі голі гілки дерев переглядає сіре небо, вкрите хмарами.   Небо плаче дрібним дощиком, на доріжках калюжі, дме холодний вітер. . Міські клумби вже не рясніють квітами, а видно лише голу землю. Природа засинає.
      Скоро поллють затяжні листопадові дощі. Я цьому не дуже радий: адже восени трапляється так, що цілими днями не побачиш яскравого сонця.    Але є в листопаді особлива чарівність у її барвах, та очікуванні першого снігу. Перехожі одягнуть теплі  куртки і пальта, чекаючи зимових холодів…
        Сумна пора, кажуть люди. А я так не думаю. У природі немає  погоди,  ні гарної, ні  поганої, тому що у кожної людини на  це  свій  погляд, своє ставлення і своє  розуміння. « На колір і смак – друзів нема» ( народна приказка ).
      А поки ще немає затяжних дощів піду  до ботанічного саду. По дорозі мрячий дощик скрізь:   мокре шосе, мостові,  голі стволи дерев, лави на бульварі, дома...   Краплі текуть по ним, як сльози, мабудь згадали  про щось минуле  і незабутнє.
        Мені довподоби така погода.  Під неї можна міркувати, мріяти і фантазувати.    Іду по дорозі саду і думаю: ведміді зимують у барлогу, білки у дуплі. Дятел десь стукає по деревах .  Цей птах зимує в рідних краях, адже навіть взимку знаходить достатньо корму.  Цікаво  зимують їжі. Вони зимують поодинці, забравшись  у нору.   Занурившись у глибокий сон.   Все природа передбачила. У неї свої  закони та порядки, які вона сурово дотримується.
        Мої думки обірвав вітер, який прилетів,  торкнувся  крижаним  крилом мого  обличчя, і  зник   в обіймах Листопада.  Він теж не спав  всю  нічь. Останній  місяць  осені  неохоче  ввіддавав  свої  позиції  зимі. Вітер – пустун, граючи в свої пустощі,  розігнав  тучі.  Він невеликий, але  його  прохолода  відчутна.  Граючи,  хоче  забратися мені під куртку, щоб мене  вкусити.  Дощ  та  вітер  дуже гарна парочка  восени,  яка  завжди  хоче  бути  нав’язчивою  людині.  Дощ  прагне   потрапити    краплями  за комір,  а  вітер,  забравшись  під  одяг,  хоче  покусати  та  вирвати з  рук   парасольку.
«Водить осінь хороводи то із листя, то з дощів. На прогулянку виходять парасолі і плащі. І прийшли разом до згоди парасолі і плащі, що найбільша насолода – це коли ідуть дощі. ( Анатолій Качан)
         Ідуть дощі… Тут вже  без парасольки не обійтися. Найпершими парасольками для наших далеких прадідусів і прабабусь слугувало лопасте листя. А перші рукотворні парасольки з’явилися кілька тисяч років тому. Використовували їх  не так у побуті, як в урочистих церемоніях. За формою вони були різноманітні. У Давньому Єгіпті – напівкруглі, у Персії – схожі на конус. Виготоваляли парасольки з матеріалу, що не пропускав води. Каркас робили з китового вуса, чи дерева. Ці парасольки були великі, схожі на переносний дашок. З часом ця потрібна людям річ ставала кращою, досконалішою. Основне їх призначення – захищати від сонця. Звідси пішла їхня назва французькою мовою « пара соль» захищай від сонця.
         Так сталося, що історики досі сперечаються, хто винайшов парасолю: китайці, єгиптяни, індійці чи греки.
Наприклад, у Західній Європі; парасоля з'явилася у Франції  Спочатку парасоля служила для захисту від сонця і призначалася виключно для жінок.
       Як відомо, укриттям від дощу парасолю вперше застосував англійський комерсант Джонас Хэнвей, в 1750 році. Він не розділяв думки тодішньої знаті, і протягом тридцяти років в дощову погоду завжди виходив на вулицю з чисто жіночим аксесуаром — парасолькою;. Саме слідом за ним стали користуватися парасольками і інші чоловіки.
. Понад сто років тому було створено металеву складану парасольку, якою ми користуемось і нині.   ( Матеріал  взято з інтернету )
        Осіннє  лисття тихо падало і падало на  доріжки саду, покриваючи  землю  кольоровими  килимами. Чим більше листя на землі, тим менше його на деревах. І одного разу листя на деревах не залишиться зовсім, тільки чорні голі стовбури, але це теж все ще осінь
       Листочок  клену  покружляв,   впав  на  землю.  Я дбайливо  підняв  його. Він  прожив  своє недовге  життя і  тепер  йшов назавжди. Тут  же нахохлившись,  горобці  шукали  собі  їжу, стрибаючи,  шаруділи  опалим  листям.   
       Від розуміння того, що ця краса недовговічна, настрій мимоволі став  трохи сумним…Але недарма кажуть: осінь чудова пора!  Дуже цікаво зібрати  гарний гербарій з листя різних дерев і чагарників. Можна створити багато сухих букетів,  які будуть радувати око протягом довгого часу!
      « Вітер обтрушував листя багряне, клени стояли в журбі та тривозі. Як же їм бути, як холод настане?  Хто їх зігріє тоді на морозі?
Грізно і довго шуміла діброва, клени тремтіли, ждучи завірюхи, а серед ночі  зима  сивоброда
Їх одягнула у теплі кожухи.  ( В. Скомаровський ).