Пiдеш далi

Чим би не була встелена твоя дорога, трояндами чи плювками, ти будеш іти. Знаю будеш. Бо хто йдуть – йдуть ті, хто бачать щось більше, більше для себе, і, можливо, більше для всесвіту. Бачать – навіть якщо цього немає ані в осяжній їх далині, навіть натяків. Саме це вміння – знати і бачити, коли катма, навіть натяку – воно поведе. І воно виведе. Через плювки і шипи від троянд – тебе виведе. Точніше дасть сили не розрюмсатись на узбіччі, спинившись. Точніше поможе, спинившись та нахлюпавшись удосталь, зібрати себе у купку, піднятися й рушити далі.

Се не мета як така, відчуй. У цьому є щось від мети, у цьому досить багато від мети – то є беззаперечно. Але в одночас то є завжди щось більше. Більше за просту мету… ціль… Ти йдеш – йдеш, коли маєш знання: тобі треба. І ти підеш. Як Фродо із «Володарю Перснів», пам’ятаєш. На шляху ти знайдеш і силу і мудрість. Точніше ти станеш і сильним і мудрим, якщо вже ти на цьому шляху. Маєш. Сильним – аби не розревтися від кровоточивих ран, що задіяли тобі шипи. Мудрим – аби не зважати на плювки у спину і продовжувати шлях. Або – мудрим, аби встояти перед розкішшю доріжки, що всипають для тебе пелюстками, не затриматись і не затримати іншого – такого щедрого й щирого, але все ж того, кому в інший бік.