Про казки

«Життя кожної людини  – це казка,
яку написав Бог» - Г. Х. Андерсен

«Дитинство не має віку!»
- П. Скорук

     Ми народжені, щоб казку зробити бувальщиною, казав один класик. А тепер із бувальщини треба вигадувати казку. Тому що у реальності Чіпполіно-Цибуліно заробляє на життя, торгуючи цибулею, Дюймовочка вже давно - відома інтердівчинка, а Вінні-Пух дарує П'ятачку на день народження пляшку самогону і шампури для харакірі. І тоді гості зі свята розходяться ситі і хмільні. Не казка привиджається - бувальщина відбувається, і, здається, не обірвеш її, страшну, на півслові, щоб не лякала, не придумаєш сам доброго кінця.
     Казки - це казки тільки для нас. Ми ж розуміємо, що чудес немає. А для дітей це справжнісінька реальність, бо діти в перші роки свого життя живуть у казці. Казки говорять чисту правду. Але тільки дітям. А чарівниками є ми, дорослі. Вони ще нічого не вміють робити, ми ж, принаймні, в їхніх очах, можемо робити все.

     А нас із самого дитинства привчають вірити в чудеса. Батьки розповідають нам добрі казки, ми читаємо книги і дивимося мультфільми з хорошим кінцем і, подорослішавши, продовжуємо вірити, що в складний момент чудо обов'язково станеться і з нами. Та чуду не накажеш. А іноді чудо настає тоді, коли здається, що твоя казка вже підійшла до кінця. Важливо розуміти, - якщо дива не сталося, значить, ти сам не дуже-то цього хотів. І тоді треба писати казку самому.
     Головна чоловіча казка - про сплячу царівну, яку потрібно розбудити, щоб вона полюбила. Головна жіноча казка - про хлопчика Кая із захололим серцем, яке треба розтопити. Кожен пише своє Життя сам, але як же мало серед нас казкарів!
      Письменники, поети, художники, ті, кого достатньо розпливчасто називають творчими особистостями - трохи казкарі. Вони відрізняються від інших саме тому, що чарівні дивовижні світи, які часом лякають інших, для них ближче того світу, в якому вони народилися? А ще, і це найголовніше, що відрізняє казкаря від мрійника: вони вміють ними ділитися. Їм дана можливість запрошувати у свою казку інших. А хто з нас інколи, хоча б у дитинстві, не хотів у неї потрапити?

     У дитинстві світ для всіх був Однією Великою Загадкою. Дорослішаючи, ми сповнились помилковим почуттям,  - нібито ми здатні цілком зрозуміти устрій природи, речей, людей, і нарешті - Всесвіту. Але буває, ростеш, ростеш і доростаєш до того, що впадаєш в дитинство. І знову починаєш читати дитячі казки. Бо вони  наповнені набагато більшим сенсом, ніж здавалось. Їх можна перечитувати багато разів, і кожного разу знаходити щось нове і ще більш глибоке. В них - істини, правила, одкровення. Прості і веселі, сумні і добрі, величні і повсякденні. Ті, що давно увійшли в нашу дійсність. Деякі залишились на вербальному рівні, якісь запали глибоко в душу. Є і такі, що подарували нам нові думки і вплинули на наші вчинки, тобто змінили наше життя.


          Поруч з казками величезний, прекрасний і збагненний світ пригод мушкетерів і капітанів, піратів, лицарів, робінзонів, космонавтів, героїзму та підприємливості, романтичний флер героїв і великих діянь,  краса  справжніх  вчинків і праця в  ім'я  великої мети. Уява - складова частина всякого таланту. Особливо сильно уяву розвинене в ранньому дитинстві. Дитина не сумнівається, що є чудеса і чари, і завжди готова жити за розпорядком дня Мюнхгаузена: "З ранку - розгін хмар, після обіду - подвиг!"
     Крім того, мені здається, і це чи не найголовніше, що  казка несе мудру іронію, якою дорослі часто нехтують, використовуючи ясні і зрозумілі тільки їм слова. Казка є казка, і якщо ти вирішив не звертати на неї уваги, вона відходить осторонь, і життя знову стає простим, як канцелярська скріпка. 
          
     P. S. Казки як старі друзі - їх треба відвідувати час від часу. Казки люблять читати не тільки діти, але і дорослі, тим  більше,   якщо  ця  казка  про знайоме  їм життя, у неї щасливий кінець, і вона закликає не озиратися назад, на невдачі, а дивитися вперед - де всіх чекає успіх. Ми всі живемо заради казок. Просто тобі самому, в глибині своєї голодної самотньої душі хочеться вірити в казку, тобою ж придуману. Просто тому що завжди краще там, де нас немає. Тому що чесно брешуть тільки казки. Тому що казка - це, іншими словами, правда життя. Вона нам дається для захисту від цієї правди. Фантазія ж для того, щоб нас не вбила істина? Чи не так?


                МОЇ ПЕРСОНАЖІ
               
Десь у Всесвіті сивому, в Богом забутих світах,
де живуть всі герої казок, де дитинства щасливі ознаки,
побувати б мені. Триголовим Драконом, Кощієм в літах,
а хоч Відьмою, тільки б у казці прокинутись якось.

В королівстві, де люди не брешуть, і голий довірливий цар,
ні щурів, ні шакалів й у замків гранітні погордливі стіни,
вінценосному дурневі правду рече там придворний фігляр,
Злу нема там життя, а Добро там завжди є незмінним.

І нехай там Красуню Чудовисько знов умикне,
і хай Рибка чарівна із золота плине в тенета,
Діда і Баба – в достатку й пошана нехай не мине.
В тому світі гарбуз перетвориться знову в карету,

Попелюшка щоб все ж таки встигла на бал
й черевичок згубила, хай мачуха лусне від люті.
Буратіно – багатий, розумний, і щоби послав
Карабас-Барабаса у глечик, (хай згине забутий).

І щоб Герда, не горда,  в тій казці здолала льоди,
Каїн, каючись, стане хай лагідним Каєм,
Грей на крилах багряних злетить до Ассолі завжди,
бо Надія і Віра Любові завжди помагають.

Чіпполіно і Карлсон пустують, там волі - надмір,
там скарби й робінзони в пошарпаних майках,
там Жар-Птиця й Гидке Каченя все летять до цих пір,
дістає всіх віршами наївними хитрий Незнайка.

Порося Козенят там із Вовком до себе зове на поріг,
Принц Маленький із Лисом там марять зірками,
потім Шапочка красно із ними розділить пиріг,
там Іван - мамин син, а не дурник без тями.

Кіт в тільняшці пасе там корову і їсть бутерброд,
Кіт в чоботях царює й свої мемуари там пише,
там у всіх персонажів - чеширський усміхнений рот,
Людожер там нікого не їсть, і Ікар - видатний там пілот,
бо яскравіше Сонця лиш Мрія й Всевишній лиш Смерті сильніше.

Джину глечик приносить Хоттабич мерщій,
по цепах ходить там Кіт учений з очима комети,
і безсмертям довічним не радий старезний Кощій ...
Там є все! Справжнє все там! І зовсім нема Інтернету.

Я дивлюсь в небеса, і на мене – вони. Розумію без слів
вирок  вишній всім мріям, здобуткам, пропажам,
десь із Всесвіту сивого, з кинутих мною прекрасних світів,
де живуть всі герої казкові, родимі мої персонажі.


     P. S. Казки потрібні. Перед обличчям жорстокої дійсності вони нагадують нам про те, що щасливі фінали все-таки можливі.
    А з іншого боку, будь-який фінал, навіть найкращий, вбиває казку. Вона по-справжньому живе, тільки будучи незакінченою. Так живемо і ми. Допоки живі.