Десь пала у Бучі у власного тина?
Параска! Параска! Гаплик у бабусі.
Півтисячу років бажали країну,
Та навіть в середині - хуту і тутсі.
Країну собі здобувають не кожні с
Гербованим прапором. Поперед танків,
Країна росте де є лад і заможність.
Не досить вам мови, сальця, вишиванки.
Наталка Полтавка, гіллястий садочок,
Вечорочки, щедрий Кобзар, Катерина.
Гей-будьмо! Горілки стопар, огірочок.
Стареньки у Неньки. Воно беззупинно.
Зайде колискова в квітучем укропі,
Вже хочуть Бандеру-Мамая-берсерка,
Вже дівкам шалені труси у Європі,
Вже вам чорношкіра до ладану церква.
І вже ви мовляєте, що особливі,
Та поряд із вами таки ж собі люди.
Ця ваша імперія - бульба на сливі.
Ви - малий народець. Ничого не буде.
P.S. Звичайно підіймають бучу народи,
що розмножуються. Чого бешкетує
вимираючий народ України? Хто зна!
Не той розмiр
© Copyright: Ширяев Николай, 2022
Свидетельство о публикации №222101900937
Свидетельство о публикации №222101900937
Рецензии