***

                16

-  Що це? – удивилась крестьянка. – Справді скриня...
Она подняла крышку и зачерпнула полную горсть золотых монет.   
- Це що,  справжне золото?
- Ні бабусю, це жовтий металл.
А справжне золото це ти – сказал незнакомец и улыбнулся широкой солнечной улыбкой, от которой у крестьянки йокнуло сердце.
-Богданчику, це ти? – прошептала она.
- Я матінко,  я... – проговорил парень и подхватил селянку, потому что у неё подкосились ноги.
- Богданчику, хлоапчику  мій золтий...  Але ж ти не розмовляв...
Як же ти заговорив?
- Твоїми молитвами,  ненько, твоїми молитвами...- скзал Богдан и прижал мать к своему сердцу.
- Та чого ж ми тут стоїмо, - растерялась селянка - ходім  до хати.
Я хліб білий випекла,  дід Панас вчора мед із сот накачав і мене пригостив.  Молоко свіже у погребі, тільки утром надоїла...
Чи ти тепер такого не їси?
- Я багато чого куштував...
Але повір мені, смачніше цього, нічого у світі немае.
   Богдан, как в детстве,  макал большие  ломоти  белого домашнего хлеба в янтарный мёд и запивал холодным молоком из глиняного кувшина.
А закончив трапезу,  вытер замурзанный молоком и мёдом рот  подолом рубашки.
- Ха-ха-ха-ха,. – засмеялась крестьянка – ти і в дитинстві так робив, ха-ха-ха-ха…
- А ти мэнэ за цэ  рушником лупцювала -  тоже рассмеялся Богдан.
- Чим тільки я тебе не била? – тяжело вздохнула селянка. – Ти,  мабудь,  через те і втік з хати…
- Усе ти робила як мае бути...
- А чогж тоді втік?
- Закохався, раз і назавжди. З першого погляду закохався…
- В  кого???
- У цирк.
 Вибач мені матінко,  винен …  Але  тепер, я від тебе не на крок.
- Що у селі залишишся???
- Ні.  Тебе з  собою заберу.


http://proza.ru/2022/11/08/1206