***

               


                17
 

- Мене?  З собою???  Та навіщо ж я тобі, баба стара?  Я вже тут,..  скільки Господь дасть…
- Ні-ні-ні... В тебе ще три онука є.
Дві дівчинки – ангелочки і хлопчик – що я порівняно з ним білим голубком був.
Одна надія на тебе.   Без кропиви там не обійтись…
- Васылына!? –  в хату вошла соседка и подбоченилась. – Люди кажуть,  що в тебе  криницю копали і цілу скриню золота знайшли… 
  Чи брешуть?
- Ні, не брешуть.
- А ти ж казала,  що на криницю грошей немає…
- Та це до мене Богданчик приїхав,  криницю викопати…
- Богданчик???!!! – всплеснула  руками незваная гостья. – Ты подивись яким красенем став…
А ти пам’ятаєш, як я тебе за вуха таскала, коли ти в мене яблука крав.
- Пам’ятаю тітко Матрона – засмеялся Богдан. – В мене і досі вуха у сторони стирчать.
- Матінко Божья – всплеснула рукам соседка  - він і розмовляє. Оце диво…
А як вітраж у церкві камінюкою розтрощив, пам'ятаеш?
- Пам’ятаю, тітко Матрона, пам’ятаю – вздохнул Богдан.
- Він і досі,  фанерою забитий стоїть… 
А я нікому не сказала, що це ти його розбив, ні одній живій душі...
- Богданчику, дитинко моя, а навіщо ти це зробив?
- Бога шукав...
- Ну та й що, знайшов?
- Так, матусю!
- А золото де ж? Дайте хоч подивитись, яке воно,  те золото… – попросила соседка.
- За тобою скриня на лавці стоїть – дивись…- разрешила  хазяйка избушки на “курьих ножках”.
Соседка зачерпнула горсть и как зачарованная начала разглядывать золотые монеты.
- То ти тепер багата, Васылына, дуже багата…
Може вибачиш  мені сорок карбованців, що я в тебе позичала?
І не тільки…
- А що ще? Може золота трохи даш?
- Дам.
- Скільки???!!!
- Бери усю жменю, що тримаєш.
І усім дворам, що у селі залишелись, по жмені…
  А усе останнє,  на ремонт церкви дам.
- Ой , Боже правий...    А собі?
- А я до Богданчика поїду, там тепер жити буду.
- Всем оставаться на своих местах!!! – послышался окрик и треск слетевшей с ржавых петель двери.
 В хату ворвался наряд полиции, а за ними  вошел штатский одетый с иголочки.
- Положить монеты на место – скомандовал он. – Всё,  что находится в недрах земли принадлежит государству.
- Кто это? – спросил Богдан.
- Це представник влади, голова обласного агро-промислового комплексу  – сказала перепуганая соседка и высыпала  монеты обратно.
- Согласно статье 233, уголовно-процессуального действуещиго законодательства, двадцать пять процентов, от оценочной стоимости положено собственнику земельного участка, где нашли клад и столько же получает сам кладоискатель.
- Это ты что ли? – ухмыльнулся важный чиновник.
- Я – улыбнулся Богдан. - Вы обязаны принять всё содержимое по описи,  в присутствии заинтересованных сторон и понятых…
- Я обязан???!!! – заорал представитель власти, не дав договорить. – Нука,  капитан, прими этого кладоискателя по описи. 
 Двое полицейских тут же заломили правдоискателю руки за спину, а третий  защёлкнул наручники на запястьях.

http://proza.ru/2022/11/10/1229