Георг Отс, есе

Непоганий смак в мене був завжди, з дитинства. Коли мене, початкового музиканта, питали: хто тобі більш подобається – Кобзон, Хіль, Лещенко чи Магомаєв? Я без коливань відповідала: Георг Отс. Всі діти СРСР пам’ятають ті «Гобуые огоньки», на яких проміж інтерв’ю зі знатними доярками чи слюсарями можна було побачити щось дуже цікаве,  – випромінюючого діаманти свого ромського темпераменту Миколу Сліченка, наприклад, чи  Анатолія Солов’яненка, від солов’їних трелій якого буквально перехоплювало дихання, й хотілося слухати його, слухати вічно… Але в цьому естонцеві Отсі було щось таке, що брало мене за підліткову душу та вже не відпускало.
Тому вчора на однойменний спектакль одного актора у Національну оперету в Києві я йшла з тим холодком у шлунку, який передвіщає якійсь приємний сюрприз. І не помилилася.
На щастя, військової тривоги, що передвіщає ракетну атаку, не трапилося, і я спокійно добралася до Театру оперети на метро. Там – всюди прекрасні  обличчя моїх співвітчизників. Спокійні, шляхетні, чемні, правильні (і за формою, і за змістом). Дуже харизматичні в жінок. Дуже мужні в чоловіків. Перед метро – блакитноокі селянки із картоплею та кабаком для продажу. Милі. Ввічливі… Як можна нас бомбити, ссуки?!
Спектакль на малій сцені виявився пречудовим. Гарний актор з гарним голосом і пластикою розповідав, співав та танцював прекрасно, дуже художньо і виразно. Йому акомпанувала віртуозна молода піаністка. Всього за одну з невеличким годину я дізналася про все життя Георга Карловича Отса, про його напружену роботу вокаліста опери та естради, про його шляхетне дворянське походження, про його  жінок, закоханості, кар’єру, трагедію:  за ним пильно стежили радянські спецслужби, на нього писали доноси зі всіма наслідками від них. Про його фатальну хворобу. Він помер від раку мозку в розквіті чоловічого віку.
Спектакль був на вишуканій українській мові, актор співав і на естонському також. Але я пам’ятала з дитинства ту його арію, що бачила на радянському тв, ї я й наспівувала по дорозі до дому : «Устал я греться у чужого огня. Ну, где же сердце, что полюбит меня?»
Слава тобі, великий естонцю.
 
Зовсім маленький уривок від спектаклю тут, на моєму ютуб каналі: