Думки вголос... - 11 -

               

(Хоч нам і не подобається щось в СВОЄМУ минулому, позбутися цього минулого нам не дано, воно закарбовано в НАШОМУ мозку назавжди!.. )

Так, сьогодні чергова скорботна дата в історії нашого багатостраждального українського народу і нашої рідної України. Всі останні дні етер переповнений нагадуваннями різних радіостанцій з усього світу про голодомори, штучно створені радянською, комуністичною владою в Україні!.. І, згадуючи про цю сумну дату, МИ також повинні пам’ятати всі жертви НАШОГО народу принесені в ім’я свободи, незалежності УКРАЇНИ!.. Я так думаю – нема потреби нагадувати нам про ті мільйони вбитих невинних трударів, наших предків!.. Кожна сім’я родом з України легко, без великих зусиль, в ці дні, згадує тих кого вбили, заморили голодом злочинці з ”сусідньої, братньої республіки ”!..
До того ж, не вивчивши ані крихти з історії вони знов і знов намагаються нахабно вкрасти, загарбати, отримати щастя з чужого горя, прихопити хоч загажений унітаз… І, головне, при цьому мають надію, що МИ будемо такі раді їх ”визволенню”, будемо обіймати їх і цілувати за вбивства, ґвалтування НАШИХ дітей та жінок… Зараз, я впевнений на сто відсотків, що декілька поколінь українців будуть з огидою згадувати і ненавидіти ”наших визволителів-братів ”, які так мріють стерти з мапи назву НАШОЇ ДЕРЖАВИ!!! Я чудово розумію – історично наші родинні корені тісно переплетені в довгому часі існування на цій планеті. Скільки ж горя та сліз від тих закономірних сімейних зв’язків, скільки розбитих сімей. Як можна виміряти горе тієї матері, у якої один син офіцер російської армії і там же, за поребриком його сім’я з її онуками, а вона на батьківщині, в Україні і її другий (теж коханий) син з онуками поряд, лікує поранених на фронті захисників матері!.. І це ніяк не повинно впливати на тверезу оцінку всього того негатива, що несе НАМ “руський мир”! 
Сьогодні в НАШИХ вікнах горять свічки, запалені нащадками тих, хто загинув, маючи надію, що їх нащадки будуть жити в щасливій, вільній, багатій УКРАЇНІ… Я не наївний хлопчик, добре розумію – НАШЕ сучасне молоде покоління може уявити страхіття голоду, знущань та вбивств невинних людей озброєними чекістами, енкаведистами, кегебістами тільки читаючи спомини свідків тих злочинів, які чудом вижили та донесли цю страшну правду своїм нащадкам. А от побачити “руськоє зло” багатьом НАШИМ діткам доводиться своїми очима. І ці молоді, та й недуже вже молоді герої, не замислюючись йдуть на фронт, щоб захистити нас від цієї підлої орди!
Пишу ці рядки і раптом розумію – я ж з того покоління, що пережило голодомор. 1947-й рік. От промайнуло, якось дуже швидко, сімдесят п’ять років, та пам’ять зберегла дуже чітко те постійне відчуття голоду. Пам'ятаю таку смачну юшку, що варила мама з картопляних очисток, які їй віддавала сусідка. А який же був смачний та запашистий, по-справжньому чорний хліб, отриманий по карткам в хлібному ларьку!.. З якою насолодою підкусював хрумтячу скоринку, але не більше трьох разів – бо хліб на всю сім’ю!..