Молись Укр. мова

Віктор Матюк

Молись

Молись, Богу поклонись та ще нижче зігнись, небосхил до землі провис, уперся в карниз
І тепер висить над проваллям, знизу донісся крик: «Гуртуємося, всі до купи!»
Поки люди в шлюбі, вони непохитні, жінки зухвалі та тендітні, ще не вагітні
Ворогів заклятих клянуть, нехай вони Судного дня ждуть! Воли ревуть,
Коні іржуть, здригається душа, круті високі береги до занепаду ще не дійшли!
Тяжка доля і нелегка судьба тяготить людські серця, нікому б я не побажав такого празника!
Нехай ангели стоять по боках и бережуть нас на всіх шляхах, нехай кулі ворожі
Влітають в сталеву огорожу, мі матір Божа охороняє солдат на полях битви,
Кровопролиття не перший день їде, комусь у житті допоможе Ісус,
А хтось віддасть своє життя задля набуття  нового знання! На дворі прохолодна ніч, 
Палає піч до світанку, Місяць ледь світить на ганку , зло миттєве, одне добро безсмертне,
Темна даль відбиває мутний вал від свої істоти, в будинку напроти віст величезні колоди,
Старий воїн загартований в бою, ніколи лихим словом не поминає долю свою,
Хоча іноді спить на снігу, зате він в правду твердий, наче дуб віковий,
Час прийде і хтось з нас свою кров на землю прольє, а потом в другі мири відійде!
Там сонце погасне назавжди, космічний піл товстим шаром покриє людські сліди,
Від людської суєтності  не можна відійти остаточно, всі ми чомусь навчалась заочно,
Але  не знаємо до кінця: в чому полягає воля Творця? Я ж візьму с собою в дорогу
Образок святий, щоб допомагав в справі мирській,  коли ж буде скучно й нудно на душі,
Та надоїсть сидіти в глухоті наодинці, присяду в тіні на зеленій траві, нехай мрії мої
 Розлітаються навколо землі! Оттут  нікому не потрібен твій труд, тобі нікому руку подать,
І чужій людині здоров’я побажати, надоїло наодинці зволікати, та щастя і кращої долі чекати!
Нехай мій дух не крутиться, як вихор посеред трьох доріг, життя пролітає, як миття і всі мої набуття
Вітер розносить по світу, як попіл та сміття! Спокійне життя, як мутний вал, або гострий кін жал,
Який в серці застряв назавжди, душевна біль не знає строку, дивлюсь на неї без  дорікання,
Всі мої бажання недоречні, наївні та не незаперечні, примхами своїми нагадають болотну тину,
Звичайній людині важко знайти відому причину, щоб вийти неушкодженим, навіть не пораненим
Від вибуху мирської злоби! Молюся богу посеред  безлюдної дороги, щоб спас від хвороби
Та чужої ворожби, як не суди, та як не ряди від долі та неволі не вспієш далеко відійти,
Вони знайдуть твої сліди и і кинуться навздогін, ти один, а за тобою мчить ворожий загін!
Ті ж не махнеш рукою і легковажно не розстанешся с душею, висохла вона,
Не залишилось ні кола, ні двора, тільки пожухла трава, та  розбещена душа!
В дорозі моква, ноги сковзають поять об липучу грязь, чоботи протікають,
Думки стежки перетинають та кращої долі бажають ідолу людському,
Він пішов з дому, щоб його самотина душа зблизька глянула на чарівні небеса,
Опісля протерла від сліз пристаркуваті очі и пішла світ за очі, посковзнулась посеред ночі,Ю
Ледь не зламала ноги посеред безлюдної дороги! Рок – свавільний та похмурий,
В хвилини душевної негоди у нього немає бажання вислуховувати чужі дорікання
На давнішні зазіхання в пристрасті та коханні! Тільки той, хто на собі пізнав страждання,
Перенесе душевну смуту, адже без журби ми б і дня не прожили, нерозумний сумує,
 Злий лютує, а мудрий подумки ворогує з усіма, кого пітьма зводить  з ума!
Я же плив по морю буття неспішно, жив невтішно, зухвало та грішно,
Не обходив круті береги з іншої сторони, а роздивлявся навкруги,
Щось важливе та красиве шукав для душі на чужій землі!
Зло вбиває добро, відплачує йому за все, що грішників веде
По знайомій стежині, віддаляючи любов від родини на відстань значну,
Ось так и живу, співаю хвалу небесному Творцю и чекаю Судного дня,
Плаче і стогне рідна земля, скільки болі і тягаря знаходиться ній,
Весь бруд людський потік стрімкий поніс по гірській долині
По протоптаній стежині до моєї родини! Слухи, як листя летять,
Їх ніхто не зможе повернуть назад, даремно молюсь, за бога держусь двома руками,
Дарма не кидаюсь за зайцями двома, вони летять швидше чім слова,
Але їм самим не хватає полум’я! Моє серце живе по законам своїм,
І не допомагає іншим покінчити з ганебним життям, воно будує свій храм
За прекрасній землі, але цей мир насправді великий та брудний, у нього інші закони,
А у бога інші вимоги, на спільній дорозі хтось один не в змозі дійти до сокровенної мети,
Я б дійшов, якби не проливні дощі, вони ллють без відпочинку з самої весни.
І ось мене завели в глухий кут, але не змінилась суть мого буря, людина низького звання
Ніколи не зазнає щастя, тільки обмежений ішак легко сприймає темряву і морок!
Спритний ворог ховається в ямі від стида та сорому, не запитуючи: чому його шлях в диму?
Докорінних змін не дождешся, спіткнешся і впадеш, напевне, щось в багнюці знайдеш,
Але свої борги своїй душі не повернеш! Все, що наспіх робиться – недовго  триває,
Навіть соловей у лісі мало співає, він часу не гає, ось і я без всякого бажання
Був відправлений у вічне вигнання задля набуття ума, а звідки його взяти?
Як його придбати? Горбатого могила виправить та й то не до кінця,
На все воля Творця! Тільки дурень байдужий до страждань других,
Він подумки живе в інших мирах,  зробить крок або два,
Іі зупиниться білі придорожнього стовпа, постоїть і поміркує,
Сльози долу проллє  та й далі йде, доки він пустій та незначний,
Йому посил любий буде для душі, всі гріхи ледь тримаються в грудях,
В серці цвях застряв немов би удав подих зажав, і тримається за рукав лапсердака
Пристаркуватого чоловіка, він - не каліка і не дурак, цей чолов’яга – чудак,
Він ніколи не переходить на крик і не принижує людей других!
Він на стоянці не може спокою собі знайти, тому що залишив гріхи
На дорозі одні, люди чужі до них доторкнуться і з дороги зіб’ються,
З духом зберуться і махнуть  безтурботно  рукою на всі мирські устої!
 Я ж молюсь, три рази хрещусь, читаю молитви супроти гонитви чужої братви
На рідні просторі та широкі лани! З рокам становлюсь мудрішим, хочу скоріше
Душу втішити і тіло зберегти, щоб не набратись сорому в цій глушині,
Де панують тиша і спокій, хрещусь правою рукою и вибігаю: чи небу молиться,
Чи на все махнуть рукою, і спільно с долею залишить печалі для своєї утроби,
Під маскою байдужості і злоби  зникнуть з чужих та завидющих очей,
У цих людей на душі тільки помисли чужі, вони згорять в полум’ї  буття,
Але душа залишиться безсмертною, вона продовжить життя чи в Аду, чи в Раю,
Але відповість за поступливість свою! Наш народ тягнеться до нагород,
Ы не жбурляє каміння в чужий город, він стоїть на бездоріжжі, я к статуя,
До стіни прижата чужими кайданами та залізними гратами! Я без нагород
Вболіваю за свій народ, знать міру треба у всьому і всюди, ніколи не забуду
Братерську дружбу, і ворожнечу люту, що посіяла смуту в людські душі!
Чорне море, лани широкополі, і ліси та гори не змиряться з ганебною долею,
Я же направляю свої думи до самого Бога, Він один і чесний і прямий, світ святий
Напівголоса твердить, що божий світ від подиху злодіїв тремтить! Щось треба робіть,
Але що? Не треба людям докучати, а потім тишком - нишком за ними спостерігати,
Треба правду людям казати раніше, чім життя стане набагато гіршим!
Всі м’ялись, ламались, та за свій гаманець двома руками тримались,
Збентеження пройде, тільки вітер із останніх  сил подме під ліве плече,
Поки чоловік стоїть, підперши боки, та мовчить, його порок можна приховати,
І не  впізнати того, хто не цінував своє чоло, сіть хитрості незламно стоїть
Посеред стежини, де щогодини  хтось брехню плете, і на людей зухвалість кладе!
Час пройде, і все, що в основу своїх діл кладеш, захищаючі совість і честь!,
Якщо вони є! М’якість несумісна, вона немає змісту, якщо горе чуже не заставить тебе страдати,
Та слова молитви постійно повторяти, та знедолену люди захищати, щоб вона не попала за грати!
Мені б підійти до кривого дзеркала, оцінити свою душу та красоту,
Признайся як на душу, що твою сліпоту нікому не вдавалось лікувати,
І в своїх руках поводдя від долі постійно тримати! Молись, щоб твої мрії збулись,
Крутись, як опалий лист на сусідній межі, куди мої прохання стрімко дійшли.
Терпи, якщо можеш, напевно, свій мозок розтривожиш, та страхи помножиш
На страхітне життя! Була б воля моя, я б свої хибні думки завів би залюбки в правоту,
Згадувати про Бога, Сина і Бога – себе заново заставлять зайвий раз мучитися і страждати!
Спутані числа, спутані дати, бикують на рідній Україні «друзі милі», ідея в дії, сила в тілі,
В глибині ненаситної утроби байдужість та злоба не будуть давати спокою до гробу!
Слабі руки не можуть зняти путо, вони дивляться люто на своє майбутнє,
Я у них багато разів питав, не для ігрищ чи забав, як вони можуть убивати  боже творіння,
Або кидати в живе єство каміння? Мистецтво стряпчих таке, кой-де світло блисне
І миттєво погане, працювати досадно різним холуям, що залишається нам?
Пиячить, та батрачить на попів, замість них слухати в трактирах бандитський спів!
Кожний піп, незважаючи на свій вік, працювати не звик, він на подачки живе, і має все, що бог дає!
Здавна про кожного попа ходить людська огуда, що він живе обманом та жду чудо,
Він бреше мирянам, опустошає їхні кармани, навіть цигани і ті в душі бояться смерті біля паперті!
Забобони людські направляють нас на правильний путь, суддею собі  завжди будь
І про совість свою не забудь! Доля - сліпа, рок – глухий, але повелось віками,
Чім старше стаємо ми роками, опалившись, не ліземо в полум’я,
Але той, хто про честь бубнить, буде палицями побитий, тіло буде тремтіти,
Доки поки похилі роки не скажуть тобі, що всі мі смертні,
Немає на землі ні однієї безсмертної душі! Від таких думок згориш дотла,
Після нас залишиться тлін, глина та зола!

м. Ржищів
26 грудня 2022р.
16:25