На. Що. -Украiiнською мовою-

1. 
       Спочатку лікуючий психотерапевт поставив діагнози «Ангедонія» та «Стрімкий розвиток афективних розладів». Було це багато років тому. Якщо бути точнішим, то на десятому році життя `Армона Еро. Він попросив у матері не розповідати батькові про ці проблеми, щоб не здаватися слабаком у його очах. Тоді йому виписали багато ліків зі складними назвами та дуже цікавими ефектами. Нормотиміки, антидепресанти та псилоцибінові курси лікування. З того часу супроводжувати реальність хлопця та впливати на рішення по життю мали б препарати. Під суворим контролем батьків, звичайно ж.
       Добре, що вони лиш робили вигляд, що їм не плювати на ментальне здоров’я сина, тому Еро швидко зрозумів, що його панацею вигідніше штовхати осудливим вуличним силуетам. Ці люди завжди відають, що хочуть, бо не так багато потребують для існування. Вони знають, куди рухаються вулиці. Знають, бо їх і рухають. Без них темні провулки втратили б пішоходів, а теплотраси жителів. Мінімальну кількість ліків `Армон все ж залишав і для себе, щоб медичні тести показували наявність препаратів у крові.
       Йшов час і ось на двадцятому році життя виявилося, що відкрито двері до нового діагнозу – «Емоційно нестабільний розлад особистості».
       «Нарешті, поповнення у моєму колі анонімних анонімів. Сідайте зручніше, тут ще багато місця. Сьогодні ми поговоримо про те, чому Ви тут та навіщо Ви тут»,  — з цих слів розпочалась перша групова терапія підтримки, яку порадив `Армону рекламний лист на стовпі. Востаннє такі вивіски Еро бачив в глибокому дитинстві в спальних районах міста, де кожен будинок нагадував потенційне житло для продавця наркотиків. В таких місцях найпопулярніші види реклами — це послуги нарколога розвішані на деревах, які зі свого боку оздоблені розірваними целофановими пакетами на гіллі.
       Тим не менш, саме тоді серед кола незнайомих людей, які теж тримались тілами за спинки стільців, все життя йому здавалося найкращим попереду, а відчуття від сексу були все ще приємними.


2.
       Діставшись нарешті додому посеред важкої ночі, після святкування вдало прожитого робочого тижня, `Армон провів худими пальцями по візерунках тріщини на стіні, клацнув вимикач світла та голосом запустив TV.
       За годину до цього він мимоволі задивився на падаючу зірку поміж нічної грози і в п'яному плаванні крізь реальності попрямував за нею. Зоря нагадувала наївні бажання з минулого, які існували ту коротку хвилину, доки не зникав її слід у небі. Недовга подорож за обрій простору тривала до болючої зустрічі його фізіономії, та першої напівзатопленої брудними вуличними помиями сходинки навпроти під’їзду. Цієї ночі зірка й `Армон падали разом, тому вирішив задумати одне бажання двічі.
       «Це знак..?» — промайнуло тихо в його думках.
       Коли він підвівся, то подобою нагадував пса, який підсів на місце безпритульного. Ці вуличні собацюри вічно смердять свіжою котячою кров'ю та каналізацією. Маргінальні ролі дістались одній особі в цю мить. Одноосібний флешмоб `Армона Еро.
       Вхід. Ліфт. Не той поверх. Вниз. Важкі повіки. Вихід. Темно. Пошук ключів. Ключі. Слизькі руки. Дзвінке падіння. Власне падіння. Блювота. Стримав. Проковтнув. Зібрався. Піднявся. Три замки. Спроба. Не цей. І не цей. Останній. Рівновага. Приціл. Видих. Влучно. Один оберт.
     `Армон опинився перед дзеркалом і уважно оцінив зовнішній вигляд: верхня частина фізичної оболонки залита кровообігом головного болю на обличчі; середня, яка так давно нікого не обіймала; нижня, де замість плоті були встановлені біонічні протезні кінцівки. Обидві його ноги були вщент розчавлені наїздом безпілотної вантажівки на пішохідній зоні після першої групової терапії.

ЧУТНО ФРАГМЕНТ РЕКЛАМИ НА TV:
*«…найкраща гарантія безпеки в сучасному автотранспортному світі – автопілоти від Tysla. При Tysla безпека на дорогах виросла вдвічі. Ноги відпочивають від дороги, бо при Tysla DaVIsion безпека…»*

       «Порожній звук! Брехня! — `Армон лютував. — Пусті слова! Задля Вашої небезпеки …бла …бла в основі безпечного забезпечування безпечними кібербезпеками… Ненавиджу!».
       Життя давно вже не здавалось найкращим попереду. Секс втратив сенс.


3.
       «Час води… — промовив `Армон і привідкрив змішувач для ванної. Розкрив куплену за декілька днів до цього пачку лез і спробував подумки видавити хоча б одну сльозу. — Досить брудного життя. Краще змиюся разом із водою».
       В руках він тримав телефон із плямами крові, болота та порнографії. На екрані світилося недавнє повідомлення від дівчини:

*«Я не можу з тобою далі. Я більше не кохаю тебе. Мені життя з тобою набридло. Ти невдаха. Ти пусте місце. Я зрадила тобі, щоб ти точно зрозумів, що непотрібний мені. Піду в обійми до іншого. У кого запалу в об’ємі сигаретного диму більше, пальці десертних виделок довші і стояк під раковиною міцніший. З тобою майбутнє здавалося дуже бентежним та порожнім посудом пахнуло. А я хочу пожити ще для себе осторонь тебе. Без тебе в мені. Без нас у відображенні дзеркала. Бувай! Зникни з мого життя назавжди!»*

       Він згадав їхню першу ніч і спокійно посміхнувся. Очі вологою вагою налилися. Біль усередині розрісся ширше. Біль посміхався у відповідь на порожнину позаду рюкзака зі спогадами. Там, де раніше була особиста мрія `Армона. Мрія бути щасливим поруч зі щасливою нею.

       Далі були пропущені дзвінки від батьків: ті, хто ніколи не забувають нагадувати, що Еро у цьому світі їхня власність. Повідомлення від них вирішив пропустити. Наступним у кошику сповіщень був аудіозапис від служби обслуговування життєзабезпечення:

         *«Шановний громадянине, №25-828! Ваш 27-річний термін життя підходить до завершення. Послідовність букв: «`Армон Еро Р.». Вас чекає суд страти у разі несплати податку на продовження життя. Будь ласка, зверніться до відділу обслуговування «Універсального біоматеріалу», кабінет «Корисна якість придатності терміну», ліве крило праворуч, де брудними дитячими білими пальцями чорні стіни псують намальовані вікна. Ваші двері за вікном з назвою «Вутлі розуми». Будь ласка, не забудьте заповнити бланк утилізації Вашого мозку для досліджень в разі відмови від сплати!»*

ТУР-ТУР-ТУР! РЕКЛАМА:

«До кінця цього року погасіть мінімальну суму платежу з додатковою оплатою наступних п’яти років та отримайте можливість виграти безкоштовне місце на цвинтарі для всієї родини. Акція: «Чим більше минуло років життя, тим свіжіший від ями слід в забуття!» Для додаткової інформації звертайтесь до нашого Бюро Розпачу.
Бюро Розпачу: «Плач не плач! Попереду чекає Розпач»…*


4.
       Далі Еро вже не слухав. Він тонув у роздумах уявляючи, як вода змиватиме багряну кров, як спіральною дугою поміж складок незграбної плоті він зникатиме. Десь в минулому залишились компліменти його гарній шкірі, підтягнутій фігурі, спортивному тілу та грайливому погляду.

         «На мене смертний суд очікує, гниди! Там, куди я потраплю, замість батареї казани з окропом. Пішли в сраку, кляті формальності, і Ви зі своїми корисними послугами! Ви просто раби людей…» — `Армон ще декілька хвилин продовжував кричати в телефон на повідомлення від робоботів, аж доки не почав задихатись від люті.

         Згодом він сів за стіл, узяв ручку і задумався про перший рядок у прощальній записці для тих, хто знав чи, можливо, навіть кохав його. «Всередині порожнеча і вона не спить. Вона росте. Сьогодні розрослась повз кордони бажання віднині існувати», — почав він. Що писати далі не знав і свердлив поглядом стелю, намагаючись розгледіти формулювання в тріщинках. Еро заплющив очі та згадував моменти власного буття.

        Першим виплив спогад, пов'язаний з батьком. Тато якось привіз з відрядження маску, що світилася в темряві і випромінювала флуоресцентний жах. Залишив її на столі в кімнаті із запискою: «Негіднику все личить». Вона перелякала хлопця до смерті. Ніхто не чекає, прокинувшись серед ночі від бажання помочитися, побачити яскраво-зелену пику, яка світиться. Еро збагнув, що ж записати далі: «Хочу подякувати своєму батькові за подаровані їм страхи та комплекси. Батько, ти – мудак, але я тебе люблю».

        Наступним пригадав момент, коли в пошуках улюбленої енциклопедії, знайшов стопку журналів «Шалунья» і з цікавістю читав історії жінок про їхні сексуальні пригоди. Еро вивчав відверті фотографії з оголеними тілами і не розумів нового для нього, але приємного відчуття напруги в області паху. Журнали поповнювалися приблизно раз на місяць, а Еро все більше закохувався в читання. Якось батько приїхав із колегою після чергової поїздки та випивав за вечерею на кухні. Еро уважно слухав розмови дорослих, поки мама прибиралася в його кімнаті, як раптом почув:
        — Коханий! Це що ще бляха таке? — голос матері був наповнений гнівом.
       Еро здогадувався, що діється. Він мовчав, адже боявся батьківської люті.
        — Що там, люба? — тато ще не усвідомлював, яку знахідку зробила дружина.
        — Ти зовсім здурів ховати порножурнали в кімнаті сина? Тобі мало мене? Я зараз же все це викидаю, падлюко!
        Еро спробував захистити улюблену літературу і голосно крикнув:
        — Мам, не викидай! Я ж читаю їх!

         Довга пауза у тиші. Погляди батьків дивилися на семирічного сина. У цей час друг батька заливався задерикуватим сміхом і реготав так щиро, що й інші підхопили. Лише Еро сумував. Він так рано закохався, а йому вже розбили серце.

      Наступний рядок у записці: «А тобі, мам, хочу побажати кращого сина. Цей зіпсувався остаточно. Ще не пізно: батько зможе, а ти ще полюбиш. Тільки не вчіть його читати занадто рано».


5.
         Він відставив ручку і озирнувся що ж зібрав навколо себе за життя. Житло являло собою двокімнатну квартиру з кухнею для куріння та вбиральнею для суїциду. Перша кімната для роботи та сну, друга – повністю у дзеркалах. В центрі цієї кімнати вмонтоване двомісне ліжко круглої форми, яке оберталося за годинниковою стрілкою. На нього встановлено найновішу розробку в секс-індустрії.

«Секс-ліжко VR Pleasure in Glass здатне подарувати Вам множинні варіанти сюжетів, проеціюючи в кожному дзеркалі Вашого житла унікальну ситуацію з будь-якими сутностями, у різних місцях та в яких завгодно рамках. Більше того — без фізичної втоми для Вашого тіла...» — вела мовлення голографічна вітрина магазину інтимних товарів. `Армон зацікавлено тоді спостерігав з вулиці за щасливими лицями покупців, занурених в процес пізнання власних кордонів сексуальності, і все ж наважився придбати. Замість покупки ліцензії на додаткові роки життя, він витратив свої заощадження, аби хоч якийсь період побути щасливим собою.

       Еро переважно полюбляв брати участь у процесі створення великої кількості різноманітних ситуацій з різними конфігураціями. Він створював фікції з собою в головній ролі і спостерігав за власним сексом з різних ракурсів. Часто він влаштовував оргії з дівчатами, яких зустрічав на вулицях міста. Рідше, сам того дуже соромлячись, з багатьма собою. Життя давно стало не таким фізично приємним, тому й самотнім. Відкривати комусь такі аспекти власної натури було небезпечно.

      Проте минав час і, якось зібравшись із силами, він вирішив познайомитися з кимось в реальному житті та згадати про сексуальний досвід з живою дівчиною. Того вечора його чекав успіх. Тієї ночі він полюбив близькість та дівчину осторонь. Тоді й розпочалась історія кохання між `Армоном та Калією.


6.
       З розвитком технологій суспільство все менше приділяло часу на довготривалі стосунки та відкладало на потім створення сім’ї. Чим більше людей – тим сильніша ідея, що обов’язково знайдеться хтось згодом, тому можна не зосереджуватись на одній людині. Розмінюватись партнерами, не триматись за них, було звичайною справою для основної маси населення. Лише старовіри притримувались моногамної поведінки. Значущості їх цінностям інші надавали запізно. Нагулявшись вдосталь, розтрачуючи тіло в беззмістовних контактах, зрештою кожен в якийсь момент, знаходить питання: «Зупинитись на кому?»

       Крапки вже пізнали сутність вибору. Знаки оклику позбавлені стабільності та зіткані з протиріч, проте дуже в особливих випадках знаходять кохання серед запитань. Двокрапки-жінки по-справжньому разом щасливі; двокрапки-чоловіки все ще займаються розповсюдженням венеричних захворювань. Знаки питання найсумніші серед усіх, бо усвідомивши своє місце у соціумі, втративши єдине кохання, або так його і не знайшовши, наодинці назавжди й залишаються, якщо хтось раптом їх не окликне. Крапки з комами ніколи не вживаються та розвалюються на окремі знаки. Три крапки позбавлені мети, або закінчують життя власноруч. А коми ніколи не зупиняються ні на кому та постійно запитують собі подібних: «Належиш Кому?» – а у відповідь чують: «Ні, Кому. Кома комі знак тире.»


7.
      `Армон та Калія здавалися повноцінними у виборі один одного. Особливо `Армон на цьому наполягав, коли думав про неї про себе. «Ми крапки…» – міцно засіло в тілі. Він мав небагато стосунків і важко сприймав розвиток подій, де ним би зацікавились. Брак щирості та розуміння від тих, хто мав місце серед стінок його серця, призводив лише до погіршення ситуації з самооцінкою та посилював ідею його зайвості. Проте цього разу точно буде по-іншому… Їм було справді добре разом. Це було дійсно взаємно. Вони кохались без зупину, жодного захисту або додаткових дермакостюмів. Між людьми вкрай рідка тенденція настільки довіряти, ще рідша виправдовувати довіру.

Еро навіть присвятив вірш тому періоду часу між ними:

«Колись відчув вібрації відносин з нею римами.
У вирій спільної незвідності ниряв з вітрилами.
Це так неймовірно, що забувши найліпший сон,
Пастки її не оминув чи це добровільний полон?

У найсвідоміші тріп-секси ті, які вітрами буйнії,
Де найсильніші судоми між хвилями еупареунії.
Я найглибшу з-поміж інших викопував там яму,
Адже не знав, що радію власному похованню»,


     З настанням ночі коханці не змикали очі. Магнетизм поглинав щосили день у ніч, щоночі. Особливий шум, коли всі інші люди сплять чи не так? Здається, що час лише для тебе існує.

«Це дуже галасливо, пане поліцейський! Вони злягаються серед ночі без шумоізолюючих костюмів! Ми ж не в 21 столітті, зрештою! Спиліть у них життєві штрафи за незручності. Півроку їх життя мені, і я не звертатимуся до суду! Скільки ще мені терпіти щастя цієї квартири?!» — старенька літня сусідка репетувала за дверима житла. Але охоронці порядку тієї ночі не стали заважати їхньому лобизанню. Це виявились старовіри, які розуміли, яка рідкість розділяти з іншою людиною радість тактильних дотиків між тілами.


8.
       Наступний запис в прощальний лист:

       «Це було... — Еро шкодував себе, але продовжив писати, — Калія Жане здавалася тією самою, на все життя, а тепер це життя зникло разом із нею. Відірваний шмат особистості залишила собі на пам’ять. Відновила власні рани за рахунок мого бюджету почуттів. Наситила власну порожнину негативного досвіду від попередніх піддослідних моєю теплотою. Загоїла безопераційними методами внутрішні шрами психологічного стану. Без вибачень. Без подяки. Смачного! А що по собі залишила? На мені осіли мільярди мертвих метеликів. На моєму рахунку радості, знак безкінечності втратив половину і зараз це нуль. Ціна її насолоди та моїх марних надій…»
На цьому Еро вирішив зупинитись. Всі інші слова не заслуговують, аби жити довше нього.

       Сьогодні вранці, коли він спілкувався з лікарем, той дещо повідомив йому:
        — На жаль, мушу визнати, що у Вас виявлена невідома інфекція в організмі, пане `Армон. Все, що про неї відомо, так це те, що вона знищує Вас. Ви майже порожній навіть на рентген-знімках. Абсолютна відсутність всього, що Ви з себе представляли як особистість або людина. Єдине, що ми помітили — неможливість Вашого відновлення. Мені прикро.
        — Що ж мені робити далі? Я.. Я зникаю?
        — Що хочете, якщо чесно, але Ви не можете й навіть цього тепер. Не знаю, що Вам порадити. Ви наразі під знаком питання.  До найближчого оклику як мінімум одне її протиріччя. Але боюсь…
       — Я розумію. Як виявилось, вона завжди була в стані коми.
       — Подрімайте і спробуйте писати щоденник. Адже Ви ведете його все ще, сподіваюся? Корисно при Вашому рівні відсутності.
       — Так, веду. Сьогодні, якщо чесно, планую навіть написати листа.
       — І що ж Ви описуватимете в листі?
       — Знаєте, власну смерть, Калію та себе. Як здохнув на рівні емоцій. Загинув на полі бою почуттів. Отримав смертельне поранення від зради в область довіри. А попереду залишився лиш один вибір — покінчити життя самобутнім. Описати це не зможу, самі розумієте, тому допишете, що бачитимете, якщо бачитимете ще щось від мене. Не забудьте про три крапки після останнього слова, будь ласка, гаразд? 


…





© Анро Хельма