Сни в кедах

      Коли ніч спускається з неба, приходять сни в хлопчачих кедах.
      Вони приносять за пазухою запахи пізнього літа, коли дорослі трави вже зав'яли. І, забувши про вічні проблеми, ми йдемо тими снами кудись туди, де ми вільні, не затиснуті в стінах, - не прийдуть поїзди, не долетить літак. Де літо – назавжди і ростуть кульбаби. Де ходить маятник, але час стоїть. Де болять лише коліна, а серце не болить.
      У тих краях, де зірки не гаснуть, де старіти не час, наші сни в хлоп'ячих кедах підкоряють собі всі поля,  вітри і торкають клавіші  душі і життя.
      Там якийсь безглуздий учений вивів формулу щастя. Хоча вона не потрібна, бо щастя там завжди. Воно - в її «несподіваному» погляді, у плескіті серця та річкової хвилі, у світлі сонця та в шепоті дощу, воно блукає серед простих акацій і пахне «церсиками»...
      Календар там лише відривний і в ньому завжди – «липень».
      І ввечері додому чекає мама, а не кримінальні новини та зведення з фронту. І нам усім не більше дванадцяти років, і там завжди пахне пиріжками.
      Там немає страху та смерті. І немає пам'яті – кому потрібна пам'ять?
      Там - поля та луки, струмки, ліси та гори. Там старий будинок біля річки, де, зарившись у білястий пісок носом, на прив'язі дрімає човен. І на штабелі дров лежить кіт із гарячим від сонця оксамитовим боком. І тягучий, як смола, порожній, довгий вечір, і купаються мухи в глечику з молоком, і між вікон червоніє калина. І на задвірках солодко пахне скошена м'ята.
      Подивишся – важчають від вологи вії. Раптом розумієш, що всі істини світу прості. 
      Там – бродять сни в хлопчачих кедах. А за футбольними воротами ростуть кульбаби... Там танцює наша душа. Трави ще не зав'яли... Там ми - діти.